Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Енні Райх здавалося, що «процес занепаду», запущений Райховим оздоровленням у Давосі, ознаменував зародження у того початкової форми психозу. Вона розповідала, що Райх повернувся з Давоса іншою людиною: злий, параноїдальний й обачний щодо поведінки при ній. Попри поради Анни Фрейд, друга донька Лора (названа в честь нещасної Лори Канн), була зачатою незабаром після його повернення в розпачливій спробі консолідувати їхній шлюб.
Але Райх вважав, що це світ зійшов з розуму, а не він: він був, як йому здавалося, проникливим й розумним спостерігачем своїх делюзій. Райхів розум заразився новими питаннями: чому молодим людям забороняли вдовольняти керовані їхнім лібідо стимули? Чому так багато людей страждали психічними захворюваннями? Чому перед природною сексуальністю стояв такий величезний бар’єр? Звідки бралися ці сексуальні обмеження? 1928 року, коли народилася Лора, Райх приєднався до лав Австрійської комуністичної партії. Тепер уже, маргіналізований психоаналітиками Відня і з відкритими очима на увесь інститут психоаналізу, він посилався на партію, як на свій «другий дім»{173}.
ТриУ жовтні 1928 року Райх разом із двома сотнями неозброєних комуністів вирушив до індустріального містечка, що південніше Відня, Вінер-Нойштадт, де похований Максиміліан І Габсбург. Народна дружина Християн-соціальної партії, «Гаймвер», вирішила організувати там масовий з’їзд, на котрий мали прибути 20 000 фашистів — перша демонстрація їхньої сили після заколоту 15 липня у Відні. Місто було бастіоном соціалізму, тож, так чи інакше, ця акція була провокативною; прихований задум цього зібрання зводився до того, що наступним кроком «Гаймверу» мала бути хода на столицю. У відповідь соціал-демократи заявили, що вони запланують там того ж дня свій з’їзд за участю 15 000 представників організації народного захисту «Шуцбунд» та кількох тисяч робітників-соціалістів. Лідер соціал-демократів Отто Бауер вважав, що коли уряд постане перед перспективою того, що передбачало невідворотне зіткнення в битві, не матиме іншого вибору, аніж як заборонити обидві ходи, й закликав до внутрішнього роззброєння.
Райх та його поплічники-комуністи сподівалися «під’юдити» соціал-демократичну організацію «Шуцбунд» до актів насильства проти «Гаймверу» й відтак розпалити громадянську війну, яка, як вони вважали, випаде на країну революційним осадом. Як лікар Австрійської комуністичної партії, Райх головував у питаннях постачання засобів першої медичної допомоги: «Я пакував свій рюкзак, [і] прощався з дружиною та дітьми, — писав Райх, додаючи мелодраматичне: — Невідомо було, чи я ще повернуся»{174}. Все ж агітаторів, як виявилося, прийшла безнадійно мала кількість. Замаскувавшись під туристів, аби не привертати увагу органів, вони зустрілися на залізничній станції у Відні, де придбали квитки третього класу до Поттендорфа, невеличкого селища, до якого з легкістю можна дійти пішки від Вінер-Нойштадта. Ті, які не могли дозволити собі оплату за проїзд, вирушили до місця зустрічі ще за день до того, аби встигнути подолати відстань у сорок кілометрів пішки.
Коли вони прибули до Поттендорфа, мер міста, соціал-демократ, люб’язно запропонував їм залишитися на ніч у приміщенні сільського клубу. Його очевидна гостинність була пасткою. О 7-й ранку вони прокинулися, оточені озброєними поліцаями — під наставленими багнетами вони, гордо співаючи Інтернаціонáл[37], вирушили строєм до залізничної станції, звідки їх мали відправити назад до Відня. Уже наближаючись до столиці, один з їхніх потягнув стоп-кран, і Райх та його товариші зіскочили з потяга й останні декілька миль йшли пішки. У Бадені — місті, що також розташоване неподалік від Вінер-Нойштадта, разом із 10 членами виконкому заарештували секретаря Німецької комуністичної партії, звинувативши у перешкоджанні прибуття «Гаймверу» методом саботажу й підбурюванні до страйків на залізниці.
Більшість мешканців у Вінер-Нойштадті тремтіла в очікуванні заворушень, зачиняючи та заблоковуючи крамниці, демонтуючи електричні вивіски та барикадуючи будівлі. Червоний Хрест розгорнув польові намети, аби лікувати майбутніх поранених. Утім, уряд розпорядився відправити до місця можливих сутичок третину всіх збройних сил, і під пильним оком військових кулеметників, чотирьох батарей легкої артилерії та кавалерійських ескадронів обидві ходи обійшлися без інцидентів і без Райха. Ополченці «Гаймвер», одягнені в оливково-зелені нікербокери та зелені бонети, що були прикрашені тірольським пір’ям, парадували старі кольори Німецької імперії. Представники ударного роду військ організації — фронткампфери — були зодягнені в чорні військові шоломи й марширували як один. Через двісті ярдів позаду них, поза поліцейським кордоном — члени «Шуцбунду» у сіро-зелених вітрівках та кашкетах із червоною квіткою на їх згині несли яскраво-червоні банери соціалізму. Репортер із «The New York Times» підрахував, що кінцева сума, яку було витрачено на забезпечення громадського порядку під час операції (тобто за присутність 10 000 військових та 3000 полісменів), становила 1 мільйон доларів США.
Декілька комуністів, які все ж прорвалися й роздали листівки членам «Шуцбунду», як казав Райх, «добряче отримали на горіхи» за свої революційні потуги. У місті заарештували шістдесятьох комуністів, якими командував виходець із Моравії Віктор Штерн, член парламенту Чехії. Навіть якщо б їм вдалося підбурити соціал-демократів до заворушень, все ще доволі двозначним було б рішення стверджувати, що Райх і його партійні товариші зазнали б успіху у каталізації подальшої революції; краще обмундировані «Гаймвер» сподівалися спровокувати таку ж бійку, яка, на їхню думку, різко перешкодила б правим звершити узурпацію влади. Злитий пресі документ, який було вкрадено із штабу «Гаймверу» в Граці, свідчив, що Ігнац Зайпель радив австрійським промисловцям взятися за спонсорування «Гаймверу», які отримували кошти ще й від італійських фашистів, і що саме він віддав наказ поліції озброїти й захищати їх. Поліція й
