Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

Райх та його друзі — сподвижники революції, як він пізніше пояснював, були сповнені переконань у тому, що «капіталізм неодмінно зазнає колапсу»{175}. Райх був незмінним учасником кожної з демонстрацій, про проведення якої оголошували в комуністичній газеті «Red Flag». Разом із безробітними, яких у Відні тепер налічувалося 100 000, Райх маршируватиме та скандуватиме «Геть капіталізм» та «Свобода та хліб». За таких оказій Райх визнавав, що почувається присоромленим через те, що мешкає в шестикімнатній квартирі, котрою снували двійко слуг; добрячу частку своїх заощаджень він пожертвував партії, сподіваючись, що це якось вгамує самобичування. Він намагатиметься не виділятися з-поміж лахмітно-одягнутих мас, натягаючи замість своєї звичайної, більш буржуазної шинелі, шкіряну куртку.

Райх гламуризував голодний до їжі і сексу робочий клас. «Злодійство, пияцтво, бійки та сексуальна брутальність — усе це було частими складовими їхнього життя, — визнавав він, говорячи про своїх пролетарських друзів. — Але, якщо взяти до уваги убогість та муки, в яких [робітничий клас] живе, то це набагато порядніші, високоморальні, жертовні й чесні люди, які свідомі того, що всі ці марнославні пихаті пузані, які жбурляють грошима й словами наліво й направо, неспроможні на що-небудь людське, і їхні сексуальні недуги набагато серйозніші, лиш вони в цьому не зізнаються»{176}. Райх говорив про сексуальні проблеми суспільства на зібраннях партії й обіцяв, що якщо б наріжний камінь сексуальних обмежень було знесено, то уся доктрина класового підпорядкування одразу ж розпалася б.

Після проваленої у Вінер-Нойштадті акції Райх намагався перевербувати певну революційну кліку, яка зародилася в Соціал-демократичній партії, до комунізму. Райх зустрічався із декотрими учасниками Соціал-демократичної Молодіжної варти, які зібрали таємну дивізію кулеметників і планували захопити центральну частину міста. То був знак дедалі більшого політичного відчаю, що став оволодівати соціал-демократами: Ігнац Зайпель вніс на розгляд екстрений законопроект, який цілеспрямовано передбачав руйнацію значних соціальних досягнень Червоного Відня, і нейтральна позиція соціал-демократів вводила їхніх послідовників у стан фрустрації. Райх власним коштом заснував те, що називав Комітетом революційних соціал-демократів; він винайняв зал для зібрань й виголосив промову-лейтмотив їхньої діяльності, критикуючи верхівку соціал-демократів й намагаючись переманити до своїх лав 2000 соціал-демократів, які прийшли на збори — здебільшого членів «Шуцбунду». «Там усі кричали; атмосфера була вибухова», — згадує Райх.

Як і у Вінер-Нойштадті, жодного союзу Райх так і не добився, і соціал-демократи, яким здалося, що він намагався посіяти поміж ними зерно незгоди, масово почали втікати із зали{177}. Відкрито розносячи верхівку партії, не маючи при цьому жодної підтримки в її низах (декількох незадоволених молодиків та членів «Шуцбунду» до уваги не беремо), як писав історик Енсон Рабінбах про те бунтівне зібрання, Райх чітко й зрозуміло «поставив себе в становище, що накликало на нього вигнання». Через місяць Райха й справді виключили із Соціал-демократичної партії, членом якої він ще залишався увесь цей час. Свідками обвинувачення були два члени комітету, які стверджували, нібито не знали, що на зустрічі будуть комуністи. Один із них, успішно відстоюючи абсурдність того, що і його також хотіли вигнати з партії, заявив, що зустрів Райха після довгого періоду безробіття й відтак був по-особливому піддатливим «спокусливим переконанням» Райха{178}.

У праці «Питання непрофесійного аналізу» (1926) Фрейд, здавалося, розвинув свою натхненну ідею безоплатних клінік, уявивши, що соціальні працівники «можуть звести лави разом, аби дати відсіч неврозу, що б’є ключем із джерела під назвою «наша цивілізація». Він вважав, що спонсорування такої «нової Армії Спасіння» було вартісним філантропічним проектом і закликав, аби «хтось із американських мільйонерів долучився до цієї справи частиною своїх багатств». Повернувшись із санаторію в Давосі, до якого був припнутим, Райх спрямував усю свою енергію на збір саме такої-от сили.

«Просто роби свою справу, не зупиняйся», — Райх пригадує, як Фрейд сказав це з ентузіазмом, коли відвідував свого вчителя в його сільському сховку, й запитав дозволу відкрити безоплатні, змодельовані з Віденської амбулаторії, але в більших масштабах, психоаналітичні клініки десь у бідніших районах міста чи то передмісті (Вільгельм Штекель та Альфред Адлер уже заснували свою мережу клінік, яка змагалася із Амбулаторією за пацієнтів із сексуальними розладами, а Райхів старий вчитель Джуліус Тандлер заснував мережу центрів сімейної консультації у Відні). «Фрейд всіляко підтримував таку ідею, — сказав Райх. — Він, як і я, гадки не мав, куди це нас заведе».

Райх вважав, що сексуальні обмеження та заборони, існування яких усіляко заохочував інститут сім’ї, не були невід’ємною складовою процесу окультурення та цивілізованого виховання, як то вторив Фрейд, а заявляв, що існували вони радше для підтримання усталеного класового поділу суспільства. У своїй праці «Маніфест комуністичної партії» Маркс стверджував, що одне з основних завдань соціальної революції — це повалення інституту стандартизованої сім’ї. На зустрічі з Фрейдом Райх не втомлювався доводити, як же важливо негайно «взятися за питання сім’ї з належною суворістю». Райх, як батько, заявляв, що сім’я — це «фабрика авторитарних ідеологій», яка придавлює природну сексуальність дітей, і говорив про це явище, як про якесь захворювання — «сімейтит», — і пропонував, що дітей, натомість, варто виховувати в колективах. Фрейд попереджав: «Ти шукаєш проблем на свою голову»{179}.

Райх заснував і самотужки призначив себе «науковим директором» Соціалістичного товариства з питань секс-провідництва та досліджень у галузі сексу; до його складу входили Енні Анхель, Едмунд Берґлер, Ричард Штерба та Енні Райх. У січні 1920 року, намагаючись дати хід своїй фірмі, Райх розмістив рекламу в газеті соціал-демократів «Арбайтер-Цайтунґ», в якій пропонував клієнтам «Безоплатну консультацію щодо сексуальних проблем, виховання дітей і загальне психологічне прочищення тим, хто шукає поради». Упродовж наступних трьох років Райхова організація — слоганом якої було «волю сексуалізму в епоху егалітаризму» — розширилася на шість безоплатних