Єлюди. Теплі історії з Майдану - Крістіна Бердінських
Після цього Валентин приїжджав до Києва переважно на вихідні. У будні ходив на навчання до університету. 18 лютого сидів на парах, але стежив за новинами в Інтернеті. Прочитав, що в Києві є вже вбиті, швидко зібрав речі й поїхав на рейсовому автобусі до столиці. Приїхав увечері, було темно. Метро закрили. «Думав, іти пішки, але далеко. У мене був із собою прапор, я його дістав, став із ним біля дороги й за дві хвилини спіймав авто», – розповідає хлопець. Приїхав на Поштову площу, піднявся на фунікулері. На Майдані зустрів брата, який його попередив, аби той не ліз на передову.
На наступний день було відносно спокійно. Хлопець чергував увечері в консерваторії. Стежив за тим, аби звідти не виносили речі. Потім чергував на вулиці біля Михайлівської площі, був там до 8-ї ранку 20-го. Зранку пішов на Майдан дуже втомлений, бо не спав більше доби. Хотів відпочити. Але вирішив піти ближче до передової, подивитися на хвилинку, що відбувається. «Дивлюсь, одного пораненого винесли, поранення в очі, потім другого, третього», – згадує Валентин. Він теж допомагав витягувати людину.
Побачивши, що мітингувальники пішли вперед, побіг теж. Разом із іншими піднявся по ґрунту до Жовтневого палацу, там Валік знайшов для себе щит. Від Жовтневого люди побігли ближче до метро Хрещатик. Як пройшов метрів зо п’ять у тому напрямку, йому в ногу влучила граната. «Я подивився на ногу, а в мене з черевика кров тече», – каже хлопець. Його віднесли до колони, де він ледве не втратив свідомість. Зняв черевика, а з нього випала куля. «Я вважаю, що мені пощастило. Якби я пішов далі, невідомо, що зі мною було б», – пояснює він.
Від Жовтневого його перенесли до Головпоштамту, де губкою намагалися зупинити кров, а потім на машині відправили до КМДА. Там Валентину зашили ногу.
У КМДА він лежав поруч із пораненим чоловіком зі Львівської області. Той сказав, що їхатиме додому на лікування й запропонував Валентину теж поїхати. «Сказав: дзвони брату й кажи, що ми забираємо тебе у львівську лікарню, там безпечно», – розповідає хлопець. Брат – його найближча людина. Мати померла, коли хлопцю було три роки.
З 20 лютого хлопець перебуває у львівській лікарні. У нозі роздроблена кістка. Валік – веселий і дотепний хлопець. Упевнена, що скоро одужає. Львівські волонтери дуже перейнялися його долею. Імовірно, далі він буде навчатися не в Чернігові, а в університеті у Празі, але спочатку потрібно позбутися цих милиць.
4 квiтня 2014
Після повернення зі Львова дізналася суперновину: одна із чудових героїнь «Єлюди» сьогодні вийшла заміж.
Я познайомилась із Анею випадково на Майдані у січні. Ми разом спостерігали за однією з акцій. Тоді був страшенний мороз. Написала історію про неї 29 січня, можете її перечитати знову. Але ж це було у січні, потім дівчина зробила ще безліч добрих справ. Вона вигадала акцію з листами подяки для майданівців, аби підтримати їхній моральний дух. Люди з усього світу писали й надсилали листи, а волонтери роздавали їх.
Аня також допомагала одній із сотень. Після трагічних подій на Майдані провідувала постраждалих у лікарнях. Коли розпочалася кримська криза, почала збирати листи для українських військових. У Києві Аня організувала екскурсію й різні заходи для феодосійських морпіхів, які не зрадили присязі й приїхали на певний час до столиці.
Це – дівчина-феєрверк, яка випромінює суцільний позитив. Каже, що ці чотири місяці боротьби, надії, радості й смутку поруч із нею завжди був її коханий Віталік. Його підтримка надихала її на нові справи. Вітаю Аню й Віталіка з одруженням. Тепер у них новий початок і все найкраще попереду.
Сподіваюся, що і в нас теж.
Про авторку
Крістіна Бердинських – українська журналістка. Народилась у Херсоні, вищу освіту здобула
