Єлюди. Теплі історії з Майдану - Крістіна Бердінських

11 лютого відбулося засідання Апеляційного суду. До цього часу Вітя перебував під вартою в лікарні. Суд змінив йому міру запобіжного заходу на домашній арешт. Слідчий віддав хлопцю паспорт і гроші. 14 лютого за ним приїхала машина зі Львівської області з лікарем, і його забрали з Києва. У львівській лікарні він пробув чотири дні.

18 лютого почалися заворушення в Києві. Майданівці, які перебували у львівській лікарні, почули, що за ними їде міліція. Правда це чи ні, невідомо, але вони зібрали речі й утекли з лікарні. Переховувались у знайомих три дні. Далі Вітя знову звернувся до лікарні і з того часу побував уже в кількох закладах. Лікарі досі не знають, що робити із кісткою на руці, доведеться її оперувати чи ні. З 20 лютого він перебуває на стаціонарному лікуванні, скільки воно ще триватиме – невідомо.

На початку березня справу проти Віті закрили.

Такий результат однієї зустрічі із «Беркутом», яка відбулася більше ніж два місяці тому – 23 січня.

Вітя – чудовий скромний хлопець. Нехай йому щастить у житті.

1 квiтня 2014

Провідала у львівській лікарні Богдана Івановича, 72 роки. Дуже активний чоловік. Викладач інформатики й комп’ютерних технологій у ліцеї. Дружина, три доньки, шість онуків (чотири хлопчика й дві дівчинки), дев’яностодворічна мама.

На Майдані був у 29-й сотні. 19 січня на Грушевського перебував біля автобусів, які пізніше почали горіти. Простояв там цілу ніч. Силовики застосовували сльозогінний газ і шумові гранати, мітингувальники робили «коктейлі Молотова». Богдан Іванович добре запам’ятав, як мешканці будинку на Грушевського з балконів спускали на канатах молоко. «Кияни – це дивовижні люди», – каже він.

Потім у хід пішов водомет. Щоправда, він дав збій. Силовики підключили гідрант. Вода діставала до мітингувальників, був сильний мороз. Холодний струмінь води потрапив у груди Богдана Івановича. «Це як удар молотом», – описує своє відчуття чоловік. Він каже, що в перші години не звертав уваги на те, що сталося. Дійшов до намету, щоби змінити одяг, і в нього пішла кров із грудей. На наступний день вирішив поїхати додому, перевірити легені. Перевірив і повернувся на Майдан знову.

18 лютого під час ходи до парламенту отримав першу травму ноги. Це «привіт» від тітушок із Маріїнського парку. Вони закидали людей гранатами. Одна з них розірвалася біля Богдана Івановича. Але це не звичайна шумова граната, до гранати прикріплені цвяхи, вони й прокололи ногу чоловікові. «На мені були рейтузи, теплі джинси й камуфляж, – усе пробило», – розповідає він.

Сутички відволікли його увагу від поранення, він не відчував болю. У ніч з 19-го на 20-е чоловік простояв на барикадах. 20 лютого побачив, що відбувається на Інститутській, побіг у напрямку до Жовтневого палацу. «Метрів за п’ятдесят – сімдесят на газоні лежав снайпер із пов’язкою», – розповідає він. «Зі сцени хтось вигукнув, що це пастка», – згадує події того страшного дня Богдан Іванович. Він просувався з лівого боку Інститутської. Бачив, як падали мертвими хлопці. Перед цим він кричав їм, аби не йшли прямо на силовиків. Багато мертвих було з правої сторони вулиці. Він відтягнув звідти старого чоловіка, який рвався вперед, і повернувся назад до барикад.

Увечері почали укріплювати барикади, давно палали шини. І вже ввечері біля барикад у Богдана Івановича знову влучила граната, в ту саму ногу. «Запекло, але тоді я про це не думав», – розповідає він.

Тільки 21-го числа він звернувся до медиків. З того часу ходив на щоденні перев’язки. Повернувся додому 25 лютого і там відчув, що не може нормально згинати й розгинати ногу. Донька відвезла батька до лікарні. Йому зробили кілька операцій. Остання – з пересадки шкіри.

Богдан Іванович каже, що не відчуває смаку, але в порівнянні з ногою, це дрібниці. Він великий оптиміст. Переконаний, що всі його рани скоро заживуть. Якщо буде військова загроза, готовий знову захищати батьківщину.

Львівські волонтери сьогодні зробили подарунок для чоловіка. Попросили «Піккардійську терцію» провідати його у лікарні. «Пливе кача» Богдан Іванович проспівав від початку й до кінця разом з учасниками гурту.

3 квiтня 2014

Ще одна історія зі Львова. Це сімнадцятирічний Валентин, студент-першокурсник. Народився у Корсунь-Шевченківському, Черкаська область. Навчається на фінансово-економічному факультеті в університеті в Чернігові.

Приїхав на Майдан у першу п’ятницю революції. Зупинився у двадцятидев’ятирічного брата, який проживає у Києві. У ніч на 30 листопада був на Майдані. Валік розповідає, що вночі студенти грілися біля