Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

мати, ласка, як сестра, Свіжістю в груди і серце ввійне — Кров знов у жилах і м’язах ігра, Бронзиться тіло моє. Сонце узморшку із чола стира… Грав на морі кругом сонцеграй. В море!.. У море… III Тіло істомлене смалить огонь, Тіло блищить наче мідь… Радости скільки ясної кругом. Радости струни бреніть і шуміть! IV В моря, у сонця я радість візьму, Свіжість здобуду в морській глибині. Море! О, я довіряюсь йому, Хвиля… Так весело в ній. З моря – у сонячне море! «Україно… Степ та поле…»
Україно… Степ та поле чорноземні розляглись, їх одмухують тополі, оперізує їх ліс. Рівний степ… як на долоні, небо – синяя гора, по степу мчать бистрі коні, по степу лунає храп. Їду. В серце ллється радість, ллються хвилями пісні… і лунає гімн Дніпра десь… Чи то в казці, чи ві сні? К-га-к-га-а – ґеґочуть ґави, Мітингують: степ – сельбуд, та цілуються заграви з небом, з вітром на степу. Он колони навколо, чую близький крик коня… Гей хутчіше, балаголо[18], «степових» своїх ганяй! Сонце гасне. Небо літнє вже сховалось в синій млі… Тпр-ру! і стали коні пітні і приріс віз до землі, все сховалося у пітьмі, з днем і степ уже зомлів. А навколо – степ та поле чорноземні розляглись, їх одмухують тополі, оперізує їх ліс. Октави
І …І далі йдемо мертвими степами,