Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

І цілують блакить. Серед мерзлого гаю Я на лижвах один Сонну тишу лякаю Співом гучно-дзвінким. Ой, як сонно та голо! Лиш на сміх мій лункий Озиваються доли, Розсипають дзвінки. По льоду линуть лижви, Вітер холодом дме Та лице моє лиже, Мне в обіймах мене. Весняні тріолети
Проміння злотні пасма стелить Під грізним натиском весни; Барвиста синь з височини Проміння злотні пасма стелить. Проходять геть зимові сни І світить день ясний-ясний. Проміння злотні пасма стелить Під грізним натиском весни. «Блакить буруном котить повінь…»
Блакить буруном котить повінь, Тону я цяткою у ній. Навколо зоряні вогні; Блакить буруном котить повінь. Пташині, гімни голосні Лунають десь у далині. Блакить буруном котить повінь. Тону я цяткою у ній. Море
1 Море… О, море. Зелено-барвисте Гомоном зве у свою глибину… Хвилі! Вітання несу вам із міста, Од мурів, машин вам вітання несу! Море! Ми змичку тримаєм в тобою, Шепотом хвилі вітаєш і нас. З хвилею я обіймусь голубою, А голубінь, як це небо, ясна… В море!.. У море… II Хвиля лоскоче, ласкає мене, Пестить, як