Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Райхові вдалося прорватися крізь початкові бар’єри недовіри та двоякого ставлення до нього від його пацієнтки (вона і хотіла з ним сексу, і вбити його теж була не проти) і побороти її відмови визнати, що, можливо, вона була хвора, аби виробити позитивний трансфер. Пацієнтка часто стверджуватиме, що не хоче, аби сеанс завершувався, маніпулюючи Райхом так, аби той займав суворішу позицію і погрожував вигнати її силоміць; задовольнивши свої мазохістські замашки, вона йтиме з криком, що ніхто її не любить. За чотирнадцять місяців лікування Райхові вдалося вгамувати її тривоги й відівчити робити собі шкоду, й вона навіть змогла влаштуватися на роботу.
Фрейд, який зосередився на лікуванні невротиків, був вражений, як Райх давав раду таким небезпечним випадкам, через які сфера діяльності психоаналізу розширилася до лікування ранніх стадій шизофренії. 14 грудня 1924 року Фрейд скасував своє рішення про відсторонення Райха з посади, що справедливо належала йому, написавши Федернові, що Райха варто оцінювати за працею, а не за характером:
«Невдовзі після того, як Ви пішли, я прочитав рукопис доктора Райха, який він надіслав мені сьогодні вранці. Мені він видався настільки насиченим вартісною інформацією, що мені стало дуже шкода, що ми не визнали його професійних зусиль належним чином. У такому світлі, мені видається, що з нашого боку запропонувати доктора Йокля на посаду другого заступника нашого товариства було негоже, бо ж ми не мали права самовільно змінювати рішення, прийняте Комітетом. Отже, те, що Ви сказали мені стосовно вашої особистої ворожнечі із доктором Райхом, не є суттєвим»{129}.
Коли Федерн висловив протест проти такого рішення, стверджуючи, що вже сказав Йоклеві про його призначення, Фрейд відмовився рятувати його від обтяженості обов’язком повернути все на свої місця. Не зрозуміло, як Федерн умудрився врешті переконати Фрейда (Райх пізніше думав, що Федерн сказав йому, що той спав зі своїми пацієнтами), але Райха так ніколи і не призначили на посаду, хоча тоді Райх, здавалося, не знав, що його «підрізали».
Наприкінці 1924 року брат Райха підчепив туберкульоз — хворобу, яка вбила їхнього батька, — і Роберт повернувся до Відня з Румунії, де у своїй транспортній компанії займався перевезеннями по Дунаю. За три роки до того він одружився з Отілі Хайфец, і тепер сам був батьком маленької донечки Зіґрід. Райх зустрів свого брата на станції й завдяки своїм зв’язкам у медицині забезпечив тому аудієнцію найкращих лікарів. Робертові порадили поїхати на лікування до санаторію в Італії; Райх висилав йому морфін та інші дорогі медикаменти й у світлі своїх останніх теорій радив братові різні техніки дихання, що мали б допомогти йому провітрити його забиті туберкульозним мокротинням легені. Але на превелике Робертове розчарування, сам Райх його так і не відвідав: стверджував, що надто зайнятий. Й сумнівів не було, що він саме потопав у міжусобицях Віденського товариства психоаналітиків.
Роберт помер у квітні 1926 року, і його вдова та донька переїхали на один рік до Відня — до Райха, який допомагав Отілі розпочати нову кар’єру виховательки в дитячому садку. За цікавим збігом обставин Отілі Райх вийшла заміж за батька Енні Пінк, після смерті його дружини, відтак ставши новою тещею Райха.
* * *
Попри те, що йому безпідставно відмовили в посаді у виконавчому комітеті, Райх перейняв на себе посаду лідера семінару з технічних питань, а ще підвищили до заступника директора Амбулаторії з медичної частини, і хоча Федерн увесь цей час старанно намагався переконати Фрейда, аби той замінив його, то були ролі, які він гратиме допоки 1930 року не долучиться до Феніхеля в Берліні. Заснування 1925 року Віденського навчального інституту, де мали готувати майбутніх психоаналітиків, також стало черговою спробою знівелювати Райхові повноваження. Фрейд волів, аби педагогічна рука Віденського товариства психоаналітиків могла навчати ще зелених початківців, позаяк Амбулаторія цього робити не могла, бо ж ліцензію свою отримала з умовою, що працюватимуть у ній щонайменше магістри медицини. Райха не запросили керувати Навчальним інститутом, який знаходився на відстані півгодинної прогулянки від Амбулаторії, на Фольцайґассе-штрассе, а от місце у професорсько-викладацькому комітеті для нього знайшлося, й розрахований на чотири семестри навчальний план Інституту покривав численні навчально-тренувальні завдання із програми семінару з технічних питань професії.
Управління Навчальним інститутом довірили Гелен Дойч, яка була на тринадцять років старшою за Райха. Під час війни вона була єдиною жінкою-аналітиком у клініці Юліуса Ваґнера-Йореґа (вона втратила роботу, коли з фронту повернувся Пауль Шильдер) й одразу перед цим провела один рік у навчальній установі Берліна, де її науковим керівником був директор закладу Карл Абрагам. Дойч сказала своєму біографу Полу
