Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

8. Також важливо обговорити та встановити пози, які є зручними, допустимими, особливо для жінки. Нездатність до взаєморитмічного руху загальмовує оргазм; також максимальне розтягнення тазових м’язів жінки від широко розставлених ніг є невід’ємною складовою інтенсивних оргастичних відчуттів»{125}.

Райх, як уже було сказано, аби вони могли сягати ідеальних оргазмів, настановлятиме своїх пацієнтів-невротиків і в питаннях техніки виконання, — так наче він радше був учителем сексу, а не психоаналітиком. Він навіть навідуватиме їх удома, просячи зустрічі з партнером пацієнта чи то пацієнтки, аби просвітити тих щодо потреб їхніх партнерів. «Жоден аналіз не варто вважати завершеним, — писав Райх, — доти, доки пацієнтові не буде забезпечена оргастична потенція його чи її геніталій»{126}.

Райх попросив декількох своїх пацієнтів намалювати графіки, на яких ті зобразили б різницю в тому, яким був їхній оргазм до і після лікування в нього; ці графіки мали б стати візуальним відображенням сейсмічної різниці рівнів відчутого задоволення. Відома книга про секс авторства Теодора Гендріка ван де Вельде «Ідеальний шлюб: Його психологія та техніка» (1926 — станом на 1933 рік існувало 42 німецькі передруки праці) містила подібні графіки, які зображували порівняльні траєкторії жіночого та чоловічого сексуального збудження в моменти досягнення ними спільного оргазму. Декотрі з цих графіків злягання увійшли до Райхової «Функції оргазму» (1927), першої повномасштабної книги на цю тему (попри свій насичений графік, Райх був надмірно дисциплінованим у плані написання, якому щоденно, окрім неділь, присвячував по декілька годин). У Райховій книзі, як демонструють вміщені туди діаграми, графік повноцінного оргазму вибудовувався поступово: від фрикції на етапі прелюдії і до подібної на цунамі хвилі на етапі кульмінації, коли лінія графіку сягала найвищої точки тієї хвилі, з якої і починала свій нерівномірний сейсмічний спад із притаманними їй здриганнями та гуркотом.

Доки Райх не провів свого опитування, його теорії бракувало емпіричної бази і його звинувачували в оперуванні лише автобіографічними доказами. Справді, Райх сказав Ричардові Штербі, що якщо не отримував оргазму протягом двох днів, «почувався недобре і перед очима з’являлися темні плями — так наче зараз мав знепритомніти. Ці симптоми зникали одразу ж після відчуття оргазму».

Штерба описував Райха як «генітального нарциса». Справді, коли Райх пише про «генітальний тип характеру», то, можливо, й описує те, як хоче, аби його сприймали інші. «[Він] може бути веселим, але й водночас інтенсивно злим. На втрату він реагує депресією, але не губиться в ній; він здатен палко кохати, але й так само щиро ненавидіти; він може поводитись… по-дитячому, але інфантильним його нізащо не назвеш; його серйозність є природною, вона не є штучним продуктом його бажання компенсації за щось, бо ж немає в нього наміру за будь-що виставляти себе як однозначно дорослого». Райх вважав, що інші аналітики протистояли його теорії тому, що підсвідомо сексуально заздрили йому, у них не було такої «оргастичної потенції» як у нього.

У своєму щоденнику Райх наводить приклади двох ранніх проявів своєї оргастичної потенції; його надмірно важлива ніч із повією у віці 15-ти років («Я був одним великим пенісом!»), і, вочевидь, досвід, від якого земля під ногами тряслася, коли він у віці 19-ти років спав з молодою італійкою, із якою мешкав у Джемона-дель-Фріулі, селі на північ від Венеції, де дислокувався військовий резерв, у якому він перебував на останніх стадіях війни.

У неопублікованих мемуарах його сексуального життя, що зберігаються в Національній бібліотеці медичної літератури у Вашингтоні (знову ж таки написаних від третьої особи), Райх описував, як, коли спав із тією жінкою, «він і вона відчували себе Одним Цілим, не лише генітальним, але й загалом; не відчувалося ані найменшої емпіричної різниці між організмами; вони були ОДНИМ організмом — мов об’єднані, чи то сплавлені одне в одного… Коли на них, зрештою, зійшов оргазм, що взяв їх у свій полон, вони вдалися до солодких викриків — обоє, спокійно, але інтенсивно, і щораз глибше потопали одне в одному».

27 квітня 1924 року Енні Райх народила перше дитя — донечку, яку назвали Євою. Вони переїхали до великої квартири в розкішному будинку з фасадною ліпниною на Блінден-штрассе (вулиця Липова), вікна якого виходили на жіночу в’язницю. Завдяки буржуазному походженню сім’ї, до якої Райх пішов за зятя, помешкання було пишно умебльовано. Вони найняли няньку, яка відповідала за дотримання дитиною чіткого режиму прийому їжі й вела акуратний звіт за методом Фрейда про проходження Євою оральної та анальної стадій її раннього розвитку.

У своєму житті Райхові насолоджувався тим, що він згодом називав «танцями ти обговоренням вистав за Ґете»: як Енні так і він вели активне професійне та соціальне життя. Взимку вони часто їздили в австрійські Альпи покататися на лижах — то був спорт, в якому Райхові не було рівних, — й відвідували австрійські озера з друзями влітку; вони були частими гостями на вечірках у Відні, а також на пікніках за містом та брали участь у піших походах у гори.

Коли Райх ще тільки долучився до цієї соціально-професійної когорти, психоаналітики були ізольованою групкою дисентерів, але тепер, коли Фрейд, а разом із ним Райх та його товариші, набували визнання із блискавичною швидкістю, майже всі аналітики насолоджувалися своїм новим статусом більш респектабельних авангардистів. Того року на честь святкування 68-го дня народження Фрейда Віденська міська рада присвоїла йому звання Bürgerrecht — почесного громадянина Відня, надавши почесне право вільного пересування містом