Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

Декотрі колеги Фрейда, зокрема австрійський лікар Отто Ґросс, трактуючи його названі вище переконання, вдавалися до крайнощів. Ґросс заохочував людей відкидати те, що йому видавалося застарілою хвороботворною моральною упередженістю: «Нема чого соромитись!»{113}. Як стверджує Ернест Джонс, який було подружився з Ґроссом і розмови із ним сприймав за перший проведений ним аналіз, стверджував, що Фрейд високо цінував Ґросса і вважав, що з-поміж його прихильників у того найоригінальніший склад розуму. Джонс твердив, що попри те, що морфінова та кокаїнова залежність, зрештою, зробила з нього параноїдального аналітика-екстреміста, «образ романтичного генія, який Ґросс одягав на себе, був найдовершенішим із тих, що я коли-небудь стрічав». У вересні 1907 року Юнг написав Фрейдові стосовно радикальних ідей Ґросса: «Док. Ґросс каже мені, що він швидко призупиняє процес трансферу між пацієнтом та аналітиком шляхом перетворення людей у сексуальних аморалів. Він стверджує, що фіксований трансфер пацієнта до аналітика — ніщо інше, як символ моногамності, а відтак — симптом пригніченості. Воістину здоровим станом для невротика є сексуальна аморальність»{114}. (Упродовж усього наступного року Юнг лікуватиме Ґросса від наркотичної залежності в Швейцарії.)

У своїй опублікованій 1908 року праці «Цивілізована моральність сексу та нервозність сучасників», Фрейд розкритикував пуританізм усталених моральних норм статевого життя, таких як вимушена моногамія та сексуальна абстиненція, які так часто призводили до неврозу та садизму. Фрейд стверджував, що нестача сексу настільки ж дегенеративно впливає на рід людський, як і інбридинг[32], і що подальше придушення сексуальних інстинктів взагалі могло поставити під питання існування людства як раси загалом. «Ну не можу я повірити, — писав Фрейд, — що утримання від сексу сприяє формуванню енергійної самодостатньої людини-діяча чи то визначного мислителя, відважного першовідкривача та реформатора; набагато частіше його продуктом є “просто хороші” невдахи, що згодом губляться в натовпі»{115}. Фрейд запитував, чи вартує цивілізована моральність сексу того, що сама вимагає від нас? От за розвиток саме цього фундаментального запитання і взявся Райх.

Райхові здавалося, що таке ж пов’язане із нестачею сексу захворювання він виявив і у своїх пацієнтів, і, як Ґросс, прославляв тваринні інстинкти як панацею у таких випадках. Райх наслідував Фрейда у його погляді, що ядро закупореної сексуальної енергії було резервуаром, у котрому, перед тим, як виринути назовні, акумулюється невроз. Прийнявши гідравлічну Фрейдівську теорію лібідо, він почав вірити, що здорове статеве життя, сповнене оргазмів, — хоча б по одному на день, якщо можна, — шляхом постачання здорового потоку сексуальної енергії залишить такі симптоми без поживи, що так необхідна для їхнього розвитку (колишній лікар, а за сумісництвом вульгарний літератор-холостяк, Фрейдів товариш Артур Шніцлер вів у своєму щоденнику облік своїх оргазмів, подеколи вписуючи по вісім позицій за одну ніч, й згодом виводив загальний місячний баланс за формулою: кількість оргазмів поділена на кількість коханок; їхні оргазми той не лічив).

Однак на момент, коли Райх вперше завітає на Берґассе, 19, Фрейд уже поступово віддалятиметься від такої сексуально-радикальної моделі вирішення проблем, пов’язаних із психічним здоров’ям. Через рік після їхньої зустрічі, 1920 року, Фрейд видав друком своє есе «По ту сторону принципу задоволення», у якому Танатос вперше повстав проти Ероса, інстинкт смерті вперше зійшовся в битві з інстинктом сексу. Ця праця психоаналітика стала маркером рішучого відходу від ранніх переконань Фрейда щодо сексуального пригнічення. У тому есе автор відстоював думку, що прагнення насолоджуватися, кохати та жити завжди затінюється самогубною спонукою до агресії та смерті.

Фрейдова теорія тривожного неврозу розвивалася паралельно до зміни моделі його мислення. У своїй праці «Вступні лекції до психоаналізу» (1917) Фрейд висвітлює тривожний невроз, як подібний до істерії відросток сексуального пригнічення, посіяний невдоволеним лібідо, який — мов вино, що перетворюється в оцет, — шукає, куди б подіти свої градуси, знаходячи їм прихисток у пришвидшеному серцебитті та задишці, запамороченнях та нудоті. Проте уже тепер Фрейд запевняв усіх, що тривожний невроз — то радше причина, а не ефект сексуального пригнічення. «Тривожний невроз спричинювало не сексуальне пригнічення, — писав Фрейд у «Гальмуванні, симптомах та страху» (1926), — тривожний невроз передує пригніченню; саме він і веде до такого стану». Тепер Фрейд дотримувався думки, що сексуальне пригнічення — це не річ, яку, як запевнятиме Райх, можна просто скинути з себе, а найімовірніше — внутрішньо властива складова людської природи. Для Фрейда жалюгідність починалася зсередини; для Райха була продуктом світу зовнішнього. Мине тридцять років, перш ніж Райх у вигнанні, у Сполучених Штатах, де якраз розквітала епоха МакКарті, сприйме Фрейдове поняття «інстинкту смерті», а разом з ним й переконання в тому, що тривога завжди була тлом, на котрому розгортаються події життя.

Райх стверджував, що спочатку не розголошував про відкриття лікувальних властивостей оргазму, позаяк вважав, що світ психоаналізу ще не був готовим до його теорії. «Істинна мета терапії, — пригадував він, — а саме повернення пацієнтові здатності відчувати оргазм, не згадувалася в обговореннях семінару в перші роки його проведення. Я інстинктивно уникав цієї теми». Насправді Райх випустив свою теорію у світ доволі рано — у листопаді 1923 року на зустрічі Віденського товариства психоаналітиків, де ту прийняли доволі прохолодно:

«Під час мого виступу мені щораз більше ставало зрозуміло, що атмосфера поступово холоднішає. Мені завжди вдавалося бути хорошим оратором, і моя аудиторія завжди слухала мене уважно. Коли я закінчив, у кімнаті панувала крижана тиша. Пауза завершилася, й почалася дискусія. Моє переконання в тому, що розлад статевого життя був, здавалось, найбільш знаковим симптомом неврозу, було помилковим… Двоє аналітиків різко ствердили, що можуть назвати мені будь-яке число жінок, які, попри те, що