Ніч ополудні - Артур Кестлер
Щоранку вона приходила в блузі, облямованій вузьким мереживом, сідала за стіл і затуляла своїми пишними грудьми нотатник для записів. Лише одним неприємним елементом її гардеробу були туфлі на високих підборах з патентованої шкіри. Вона ніколи не закидала ногу, як то робила більшість жінок, з якими в своєму житті Рубашову довелось стрічатися. Походжаючи по кабінету, він постійно бачив її або зі спини, або в профіль, і що найбільше йому запам’яталося з її постави, то це аристократичний вигин шиї, коли вона писала.
Замолоду Рубашов мав небагато справ із жінками. Майже завжди вони були «товаришками», а якщо коли й «накльовувалася» любов, то починалася вона з довгих дискусій на політичні теми, що кінчалися вдосвіта потиском рук і незграбними поцілунками.
Після невдалої спроби почати товариську розмову минуло близько двох тижнів. Спочатку Орлова справді повторювала останні записані нею речення. Та невдовзі це їй обридло, і коли Рубашов переривав своє диктування, у кабінеті знову робилося тихо й порожньо, якщо не рахувати запаху її парфумів. Якось пополудні, на власний подив, Рубашов зупинився позаду неї, поклав їй руки на плечі і запитав, чи не хотіла б вона прогулятися цього вечора з ним містом. Вона не ворухнулася. Її плечі під його долонями навіть не здригнулися. Вона лише згідливо кивнула головою, не підводячи на нього погляду. Рубашов не любив легковажних жартів, але пізніше, тієї самої ночі, не втримався, щоб не засміятися:
— Можна подумати, ти й досі записуєш мій диктант… Обриси її пишних грудей видавалися в темряві добре знайомими, мовби вона завжди була з ним. Лише сережки лежали тепер на подушці. В очах її був такий самий вираз, як тоді в кабінеті, коли вона промовила речення, що врізалося в його пам’ять так само глибоко й болюче, як Скорботна Мати й невеликий бельгійський порт:
— Ви завжди можете робити зі мною все, що захочете…
— Звідки така приреченість? — спитав Рубашов, здивований і навіть трохи приголомшений.
Вона, однак, не відповіла. Можливо, вже встигла заснути. Коли вона спала, її дихання було нечутним. Рубашову здавалося, що вона взагалі не дихає. Вперше тієї ночі він побачив її сплячою: обличчя було цілком іншим, дивним і почужілим. Коли вона сиділа за робочим столом, її підборіддя завжди було похилене до грудей, і він звик до цього. Тепер воно стреміло догори, як у мертвого.
В наступні дні вона непорушно сиділа за столом, завжди зодягнута в біленьку блузку. В наступні ночі блідий силует її грудей вирізьблювався на тлі штори у спальні. Вдень і вночі Рубашов перебував біля її неповороткого, великого тіла. Її поведінка в час праці нічим не змінилася після їхнього зближення. Її голос і вираз очей були такі самі, як і тоді, коли він її вперше побачив. Жодного натяку на інтимність. Інколи, втомившись, він підходив до неї ззаду і клав долоні на плечі. Й мовчав. Її плечі залишалися непорушними. Він знаходив потрібну фразу, починав знову ходити по кабінету і диктувати.
Інколи до свого звідомлення він додавав саркастичні коментарі. Тоді вона переставала записувати і чекала, тримаючи олівець у руках, поки він скінчить «відступи». Але вона не сміялася з його дотепів, і Рубашов так і не взнав, як вона ставилась до його «думок не для запису». Лише раз, після особливо небезпечного жарту, вона, натякаючи на відомі звички Хазяїна, сказала своїм сонливим голосом:
— Ви не повинні говорити таких речей у присутності інших осіб. Ви повинні бути обачнішим…
І все-таки часто, особливо коли зі столиці прибували нові інструкції й циркуляри, він не стримувався і давав волю своїм єретичним думкам.
То був час, коли підготовка другого великого процесу над опозицією наближалася до кінця. Атмосфера у представництві зробилася особливо напруженою. Певні портрети і фотографії зникали зі стін протягом ночі. Вони висіли на стінах роками і ніхто на них не звертав уваги. Тепер білі плями самі впадали у вічі. Працівники посольства звели свої розмови до потреб служби. Спілкувалися з обережною й запобігливою ввічливістю. Під час перекусок у їдальні, коли розмови були неминучі, усі вишукували запаси фраз і слів з офіційної термінології, що в атмосфері робочої фамільярності й існуючої раніше близькості виглядало гротесково і несерйозно. Часто траплялося, що хтось починав протестувати проти перекручень сусідом чи сусідами того, що він щойно сказав, раз за разом гаряче повторюючи: «О ні, я цього не казав», — або: «Це зовсім не те, що я мав на думці». І щоб не полишити ніякого сумніву, той, що, виправдувався, кликав інших за свідків. Рубашов почував себе ніби між декорацій дивної маріонеткової вистави, де фігури-ляльки рухаються так, як того вимагають пальці майстрів, до яких прикріплені дротики. Лише Орлова, здавалося, залишалась такою, як і раніше.
А тим часом зникали не тільки портрети. Стоси книжок у бібліотеці теж виявилися прорідженими. Зникали вони непомітно, як правило, після чергових відомостей із Батьківщини. З цього приводу Рубашов і далі робив у своєму кабінеті саркастичні зауваження, але Орлова, як і раніше, сприймала їх мовчки. З бібліотечних полиць позникали всі праці про закордонну торгівлю та міжнародну валюту. Автора цих праць — народного комісара фінансів — щойно заарештували. Зникли так само всі стенограми і постанови з цього питання, прийняті на попередніх з’їздах партії. Зникли книжки й довідники про перебіг революції та її передісторію, зникли праці, в яких висвітлювалася партійна філософія, книжки про контроль за дітонародженням, підручники з військового будівництва, трактати про профспілковий рух та право робітника страйкувати в соціалістичній державі. Фактично, зникли всі суспільно-політичні студії, видрукувані раніше, як два роки тому.
На місце зниклих книг прибували нові. Видання з соціології мали тепер безліч зносок і коментарів під текстом. Старі підручники були замінені новими. Спомини старих, уже померлих вождів революції були замінені новими споминами, написаними тими самими покійниками. Одного разу Рубашов зауважив при Орловій, що єдина річ, не замінена ще новою — це старі числа газет.
А тим часом прийшло розпорядження «звідти» назначити у посольстві бібліотекаря, який би відповідав за всі необхідні зміни. Це нове навантаження поклали на Орлову. Рубашов невдоволено щось промимрив про «дитячий
