Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Публіцистика » На визвольних стежках Европи - Микола Дейчаківський

На визвольних стежках Европи - Микола Дейчаківський

Читаємо онлайн На визвольних стежках Европи - Микола Дейчаківський
що наша організація бореться за самостійність України і проти всіх тих, які її погноблюють. Його це не переконувало і він дальше твердив, що я большевицький аґент — тоді я йому сказав, що якщо б він мав в руках ті документи, що я ніс у Швайцарію, то він побачив би, що я говорю правду. На питання, де ж ті документи, я сказав йому, що я викинув їх на тому місці, де мене арештували. Він обіцяв їх пошукати, а тоді, як викажеться, що я брешу, то це вже буде останній допит, що він мене так легко трактує. Розмова зайшла знов про Ліду — я дальше твердив, що то Розалія і нічого більше не знав, не знаю, де вона живе, ми стрінулися з нею в умовленому місці по умовних знаках. Тоді він витягнув знимку з концерту. На сцені було три дівчини, але зразу було видно, що він є на злій дорозі, бо на задній стіні сцени були російські написи про РОА (Російська Освободітельная Армія) Власова. Це мене трохи успокоїло. Цей допит обійшовся без нагайки і я побачив, що мій слідчий змяк і зробився непевний.

Через кілька днів відбувся знов допит і слідчий сказав, що вони знайшли ті папери на кордоні, що вони трохи пошкоджені і що він не може всього того зрозуміти і відсилає їх до Берліна до Головного Секретаріяту Райху, а там вони в тих справах розберуться. Як би воно не було, то зі мною і так буде погано. "А ми ту Ліду і решту твоїх товаришів скоро будемо мати в тюрмі, так як маємо вже товаришів Вебера". На цьому він мене відправив в тюрму.

Скоро по цім допиті мене перенесли до меншої камери, в якій було нас 11 в'язнів різної національности, де я перебув до кінця, аж до "визволення". У порівнянні з Лянцендорфом, то умови в камері були багато кращі, було відносно чисто і не тісно, був певний порядок і до самого кінця ми одержували наші мізерні харчові порції, що, хоча включали і хліб, марґарину, мармеладу, навіть часом і шматок м'яса, проте були невистарчальні і ми весь час були голодні. Люди в камері були досить стримані і ніхто точно не розказував, за що він сидить і теж намагався скривати свої політичні погляди. Але з часом можна було про них здогадуватися і з малих деталів до певної міри їх визначити. Був один молодий чех, який хоча здавалося не був комуністом, але був русофілом. Було двох росіян — виглядало, що не сиділи за політичні вчинки і один виглядав на жуліка, але це могла бути тільки їх маска, у всякому разі зближення совєтських армій їх не турбувало, а радше скрито вони були тому раді, решта теж були нез'ясовані у своїх поглядах. Був у камері один старший чоловік — вищий державний радник (Oberregierungsrat) з Відня, який був здецидовано не лівих поглядів, людина дуже інтеліґентна, чесна, правдивий джентльмен. З ним я найбільше зблизився і кілька тижнів по виході з тюрми я розшукав його помешкання і відвідав його. Він прийняв мене дуже гарно і написав мені посвідчення, що я сидів разом з ним у тюрмі.

Не знаючи добре, хто чим дише, я теж не відкривав нікому своєї душі.

Життя в камері проходило з дня на день. На допити мене не брали. Тільки одного дня звели мене і Вебера разом униз на коридор, який був переділений решіткою. В кімнату за решіткою увели досить гарну молоду дівчину, застрашену і заплакану. Я з полегшою зітхнув, що це не була Ліда, що і я і Вебер потвердили. Радість і вдячність до нас освітлили лице тої дівчини, яку підозрювали, що вона є Ліда.

Карл сказав мені тоді, що він є в поганій ситуації, бо в тюрмі є декілька людей з його організації і вони йому погрожують, він подав мені тоді свою адресу у Відні і просив зайти до нього, якщо ми живі з того вийдемо.

До нас різними дорогами доходили вістки, що фронт зближається до Відня і всі сприймали їх з полегшою і надією на визволення. Одначе мені це не давало жодної радости, бо для мене це було "з під ринви та на дощ". Попасти з ґестапівських у енкаведівські руки це так як від чорта до диявола.

Ми довідались також, що на нашу тюрму наложили карантин, бо буцім в тюрмі вибухнула пошесть тифу і нікого ні на допити, ні на транспорт не беруть. Наскільки це було правдою, годі сказати — дехто твердив, що австрійці, які були в адміністрації тюрми, хотіли цим способом рятувати в'язнів.

Незадовго з початком квітня почастішали летунські налети на місто. Кілька разів бомби падали близько нашої тюрми, а раз навіть було пошкоджене одне крило будинку. Під час налетів було досить моторошно сидіти на четвертому поверсі, деякі молилися, деякі намагалися запхатися в якнайдальший куток.

Одного дня до нашої камери привели двох американців, їхній літак зістрілили, вони парашутували і їх зловили і чомусь дали їх до нашої тюрми. Один був молодий лейтенант, а другий сержант з Бостону. Вони були з нами два дні, а потім їх кудись забрали. Пригадую, що сержант, який був кремезної будови, був дуже голодний і весь час постогнував, здається, мав "голодові болі". Він, як вовк, кидався на ті мізерні порції, скоро їх поїдав і весь час розглядався, чи хтось чогось не лишає. Часом ми йому дещо виділяли з наших пайків. Лейтенант був худощавий, видно, вмів зносити голод і вів себе гідніше.

Доходили чутки, що фронт уже на окраїнах міста, що в тюрмі створився якийсь комітет, що має перебрати владу. Вже було чути гарматний гук, що зближався все ближче.

11 квітня ми довідалися, що по цім боці каналу, над яким була наша тюрма, вже є совєтські війська, а німці держать фронт у 2-му бецирку за каналом. Всю ніч на 12 квітня через канал велася сильна перестрілка, особливо вили "Катюші". Ніхто не спав. Вранці через вікно на подвір'ї ми побачили цивільних людей з червоними опасками — це були члени комітету в'язнів. Наші камери і дальше

Відгуки про книгу На визвольних стежках Европи - Микола Дейчаківський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: