Трагедія 3-ої дивізії армії УНР - Олександр Вишневський
Всі твори автора ⟹ Олександр Вишневський
У статті описується трагічна сторінка в період українських національно-визвольних змагань 1917–1921 рр., а саме загибель 25-го грудня 1919 року під містом Животовим 3-ої Залізної дивізії армії УНР. Автор на основі власних спогадів та спогадів безпосередніх учасників того бою висвітлює перебіг подій загибелі 3-ої дивізії та причини, що до цього призвели.
Відбитка з журнала «Вільна Україна» ч. 39, 1963
Сторінка ганьби
В історії Зимового походу існує ще й до цього часу одна ненаписана сторінка, змістом якої є трагедія 3-ої дивізії, під м. Животовим, 25-го грудня 1919 року. Ані Командувач армії ген. М. Омельянович-Павленко, ані пполк. О. Доценко не дали в своїх друкованих працях про Зимовий Похід достатньо матеріялу для виповнення цієї сторінки, обмежившись лише коротким ствердженням самого факту знищення 3-ої дивізії й недовгим коментарем. Сталося це тому, що автори, мабуть, не хотіли псувати картину геройської боротьби армій УНР оповіданням про ганебну ролю головного «героя», що спричинився до безславного кінця славетної дивізії.
Ще підчас перебування наших вояків у таборах інтернованих, у Польщі, один із наочних свідків трагедії, командир Гарматної Бриґади, полк. Г. Чижевський, у своїй короткій історії 3-ої дивізії, вказав на полк. В. Трутенка — її К-ра підчас Зимового Походу — як на того, що занапастив довірену йому дивізію. Полк. Трутенко заперечив і на тому й скінчилось. Взагалі ж, учасники Зимового Походу з 3-ої дивізії вважали, що на виповнення «сторінки ганьби» треба зачекати принаймні одного-двох поколінь, щоб не розбуркувати пристрастей живих учасників нашої Визвольної Боротьби. Це треба розуміти так, що рукопис міг би бути виготовлений, але його належало б передати до архіву Військово-Історичного Товариства або Українського Наукового Інституту, чи якогось поважного нашого музею, як матеріал для майбутніх українських істориків. Ген. Крат, наприклад, так і збирався зробити. Це, власне, було й причиною, що про катастрофу 3-ої дивізії не писали в подробицях на протязі більш ніж 40 років.
Порушення мовчанки анонімним дописувачем. Ґльорифікація на тлі неправдивих біографічних даних. Спростування ген. Крата. Д-р М. Шляхтиченко реагує на спростування демагогічними гіпотезами. Потреба виявлення правди2-го лютого ц. р., в «Свободі» ч. 22, вміщено анонімний допис під заголовком: «Генерал Валентин Трутенко». Статтю написано в добрім намірі вшанувати пам'ять покійного полк. Трутенка з приводу 10 роковин його смерти. На жаль, анонімний автор подав неправдиві біографічні дані. Головні з них наступні:
«Ген. Трутенко був полковником на початку 1-ої світової війни і командував 175-м Батуринським полком. За його сміливі й удатні напади на російсько-большевицькі військові з'єднання, дістав від Української влади пропам'ятні відзначення, а совєтська влада виписала за його голову 750 тисяч карбованців».
Це лише частина фальшивих тверджень про полк. Трутенка в дописі анонімного автора.
Полковником і командиром полку, на початку 1-ої світової війни, Трутенко не був а не міг бути, бо ще в 1916-му році він мав ранґу сотника і лише в тому році його підвищено до ранґи підполковника. Дописувач не згадав, що полк. Трутенко командував 3-ою дивізією лише від 6-го до 25-го грудня 1919 р. Автор допису залишив читачам враження, що Трутенко вернувся з Зимового Походу на чолі 3-ої дивізії, довершивши героїчних нападів на більшовиків, за що його відповідно нагороджено Українською владою… Підчас перебування в Зимовому Поході 3-тя дивізія була на тилах денікінців, а не більшовиків, і тому, як слушно зауважив ген. Крат у свойому спростуванні, Трутенко не робив, бо навіть якби й хотів, то не міг би робити «сміливих і удатних нападів» на червоних з тієї простої причини, що з жодними «російсько-большевицькими військовими з'єднаннями» він навіть не спіткався. Якщо й можна говорити про якийсь удатний напад у тому часі, то тільки про напад денікінців на 3-тю дивізію. Щождо «пропам'ятних відзначень» і то спеціяльно за «сміливі й удатні напади», як це твердить анонімний автор допису, то таких взагалі не було й тому полк. Трутенко відзначень дістати на міг. Єдиною нагородою для всіх учасників Зимового Походу був Орден Залізного Хреста.
Титулування Трутенка генералом безпідставне. Він зголосився до армії УНР в ранзі полковника й його Уряд УНР не підвищив у ранзі, бо він занапастив довірену йому 3-тю дивізію.
Ми, бувші вояки 3-ої дивізії, що здобули їй почесну назву «Залізна», не можемо промовчати анонімний допис, що фальшує історію Зимового Походу й ґльорифікує того, хто завинив її знищення.
Тому й ген. Крат, — свідок трагедії — послав спростування в «Свободу», ч. 35, 25-го лютого ц. р. Своє спростування ген. Крат обмежив до участи полк. Трутєнка в Зимовому Поході й заперечення його генеральського ранґу. Від ревеляцій, що мали б виповнити «сторінку ганьби», ген. Крат стримався свідомо, бо все ще вважав це не на часі. Зараз після того ген. Крат одержав анонімного листа з погрозами…
Після спростування Крата виступив д-р М. Шляхтиченко у «Свободі» чч. 58 та 159 і 29-го березня ц. р. в статті «Пам'яти ген. Валентина Трутенка». В першій половині своєї статті автор, що абсолютно не знає обставин, в яких відбулася катастрофа 3-ої дивізії, пише: «Прочитавши завваги генерала Крата „Про полковника В. Трутенка й Зимовий Похід", набув враження, що пан генерал Крат пам'ять покійного Трутенка кривдить». При цій нагоді, д-р Шляхтиченко виправляє, як він делікатно це окреслює, «деякі неточності» в біографічних даних полк. Трутенка, що їх подав у свойому дописі анонімний автор, і згадує часи своєї молодости (1916 р.), коли він уперше пізнав полк. Трутенка, тоді сотника й командира першої «роти школи підготови офіцерів государственного ополченія».
У другій половині статті, він намагається «кривду з набутого враження» направити. Закид «кривди» є голословний і автор не має чим закид свій конкретно підперти, а пише просто з симпатії до того сотника Трутенка, знайомство з яким є сполучене з минулою його молодістю. Він ставить питання, на яке не дає відповіді, і висловлює сумнів, не мавши можливости довести його рацію, й ці запитання та висловлені сумніви, робить підставою для оборони «покривдженого» Трутенка.
Шляхтиченко пише:
«А в мене постає питання: чи не має тут спроби звалити вину з «хворої голови та на здорову?»
І далі:
«Але маю великий сумнів, чи штаб 3-ої дивізії напередодні трагедії знав, що робиться в Тетієві, і чи він про це поінформував начальника дивізії, який був новою, неознайомленою з відносинами в дивізії людиною?»