Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Через два тижні колишній пацієнт Райха вислав йому довгого листа, в якому пояснював психологічну травму, що була надто болісною, щоб її обговорювати. Після довгого абзацу, в якому той рясно вихваляв красу своєї матері, так наче наперед шукав виправдання її діям, що описуватимуться далі, молодий студент писав про інтрижки, свідком яких він став у віці дванадцяти років, коли його матір кохалася з його репетитором:
«Я не до кінця впевнений, як саме між ними зав’язалася інтрига, бо ж нічого не помітив. Спершу я став свідком ситуації і почав слідкувати за розвитком подій, й одного полудня, коли батько спали, я бачив, як моя мати йшла до кімнати репетитора. Тоді мною керували відчуття еротичної допитливості й частково страху (страху, що батько могли прокинутися — далі я не роздумував)…
Невдовзі після Різдва батько поїхали на три тижні. Під час тих днів я пережив найстрашніші та найогидніші відчуття, які тільки можна уявити — вони глибоко й надовго вкоренилися у моїх думках та емоціях.
Вже першої ночі (я не змикав очей від захоплення) я чув, як мама встала і — навіть зараз та відраза душить мене — навшпиньки пройшла через нашу спальню у своїй нічній сорочці. Я чув, як двері до його кімнати відчинилися, а от звуку того, як вони зачиняються, так і не діждався. Все відбувалося тихо. Я вистрибнув з ліжка й простежив за нею, завмираючи, зуби стукали від холоду, страху й жаху. Повільно я подався до його дверей. Вони були нещільно причинені. Я стояв там і слухав. Ох, страхітливі спогади, що тягнуть кожен спогад про мою матір у багно, що обкладають моє уявлення про неї гноєм і брудом! До деталей слід вдаватися?
Я чув, як вони цілувалися, шепотіли, і те жахливе скрипіння ліжка, на котрому лежала моя мати»{52}.
Райх напряму переказує версію пацієнта про те, що сталося далі. Батько хлопчини дізнався про мамину інтрижку, і його мама вкоротила собі віку, випивши отруту.
Очевидно, що тим хлопцем був сам Райх. Лист пацієнта й відповідні абзаци з «Пристрасті молодості» — практично ідентичні. Райх майже завжди замовчував смерть своєї матері і довіряв розповідь про те, як та померла, лише тим, хто знав його найкраще; цікаво: у цій замаскованій історії хвороби Райх не згадав про те, яку роль у тому, що батько дізнався про інтрижки своєї дружини, відіграв пацієнт.
Замість того, щоб опублікувати опис свого дитинства завдовжки у книгу, як це пропонував зробити Садґер, Райх, вочевидь, волів опублікувати лише цю важливу подію свого юнацтва у форматі восьмисторінкової роботи у формі завуальованої автобіографії. Райх закинув сеанси аналізу в Садґера, що, скоріш за все, знайшло відображення у звивистій епістолярній формі його перерваного фіктивного аналізу (комусь це може нагадати «Страждання молодого Вертера» Ґете). Процес фіктивації власного самоаналізу не був чимось незвичним: дочка Фрейда, Анна, у роботі, з якої почалася її кар’єра психоаналітика («Фантазії та мрії про побиття») також написала про себе у завуальованій формі, коли документувала свої мазохістські фантазії про те, як її б’є батько{53}.
Райх почувався зрадженим матір’ю й, водночас, картав себе за те, що і він зрадив її; він вважав, що якщо б раніше зробив зауваження своїй матері замість того, аби взяти на себе роль захопленого глядача, то, можливо, вона завчасно натиснула б на стоп-кран, розвіюючи гнів батька. Навіть коли йому буде вже за тридцять, від прокидатиметься від нічних кошмарів, у котрих її вбиває саме він, а не батько. «Те, що Райх був не в змозі вирішити це питання, могло стати однією із причин, які завадили йому завершити самоаналіз», — Ільзе Оллендорф умовивела у написаній нею біографії Райха. Ця його нерішучість у потрібний момент розфарбувала все його життя. Оллендорф підозрювала, що «його субквентивне відчуття провини за смерть матері також могло вплинути на формування характеру, додавши до нього ту абсолютну, невблаганну відданість, яка так часто бувала характерною для інтелектуального новатора».
Райх, вочевидь, й справді шукав шляхів компенсувати смерть своєї матері працею. Коли йому було 50, а майже півжиття уже було присвячено боротьбі із сексуальними пригніченнями та обмеженнями, Райх написав про фото матері, яке в його робочому кабінеті стояло на видному місці: «Я встановив перед собою образ цієї доблесної жінки, аби мати змогу знову й знову дивитися на нього. Яке ж шляхетне створіння ця жінка — моя мати! Нехай праця мого життя виправить мої злодіяння. Враховуючи жорстокість мого батька, вона була просто святою!».
У цьому неопублікованому автобіографічному нарисі, що також був написаним у той час (від третьої особи, Райховою дивакуватою, нередагованою англійською), він зробив рідкісний коментар про радикальний вплив її втрати на нього. Він вважав, що вона вкрала в нього будь-яку можливість вести нормальне життя:
«ВР був назавжди вибитим із колії спокійного життя. Його поставили на шлях постійного руху, й відтоді він не знав упину… Життя ВР, починаючи з 1910 року, ніколи не було легкою прогулянкою схилами сільської місцевості, всіяних квітами, з пташками, що співають у повітрі. Він
