Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

Батьки Райха жили непогано; у них була хатня робітниця, медсестра та кухар, й кожен з них зіграв свою роль у передчасному сексуальному дозріванні Райха — історії, яку, одержимий, за припущеннями, сексом, Садґер запустив у високий політ думки у своєму аналізі. Саме через таку історію, яка, якщо розглянути більшість Райхових спогадів про його юність, виокремлює тему сексу з-поміж усіх інших, Садґер заохотив Райха сісти в крісло аналізу. У січні 1921 року Садґер пообіцяв Райхові 10 звабливих відсотків від авторського гонорару, якщо той дозволить йому опублікувати манускрипт-розповідь про його юність. Хоча Райх і сів за написання відповідного тексту, він так і не дожив до видання друком таємниць, які вмістив у неї. Райхові щоденники із записами про час, проведений під аналізом Садґера — від 25 лютого 1919 року до 5 жовтня 1922-го, урізноманітнені спогадами про те, як його виховували, вийдуть у світ під назвою «Пристрасть молодості» лише 1988 року.

У цій книзі Райх написав, що йому було лише чотири з половиною роки, коли він підслухав, як служниця злягалася із кучером; у віці п’яти років він мастурбував няньці свого молодшого брата; в одинадцять з половиною втратив цноту із Сошею — кухаркою. У його мемуарах ці сцени описані у деталізованій, притаманній хіба що сексологу, манері («Щоденники, — писав він, — є вмістищем бруду!»){50}; там розказується, як він наткнувся на колекцію порнографії свого батька, відкрив для себе та й поглинув «Шлюбного радника» — посібник з сексу своїх батьків, й раз за разом задовольняв сімейного коня за допомогою батога{51}.

Коли Райхові було десять, батько організував йому репетитора. Райхова мати, якій тоді було 33, коли її чоловік був у від’їзді, крутила із тим вчителем, доктором Саштером, інтрижки. Райх ніч за ніччю ставав свідком уривчастих моментів материної нерозсудливості, які одночасно лякали й захоплювали його. У своєму описі першої сцени проміскуїтету Райх писав, що його мати пройшла навшпиньки повз його кімнату, аби дістатися до приміщення, у якому жив її молодший коханець.

«Я чув, як вони цілувалися, шепотіли, — писав Райх, — і те жахливе скрипіння ліжка, на котрому лежала моя мати… І так продовжувалося щоночі. Я йшов за нею до його дверей і чекав там до ранку. Поступово я звик до цього! Мій страх поступився місцем еротичним відчуттям. Одного разу я навіть роздумував над тим, аби увірватися до них і вимагати, аби вона й зі мною зайнялася ділом (як же соромно!), погрожуючи, що інакше розкажу все батькові».

Леон Райх був ревнивим чоловіком, який уже було підозрював свою дружину в зраді із його братом (Леон та Альберт Райх були схожі, як дві краплі води, й лише вуса, які в Леона закручувались угору, а в Альберта провисали донизу, допомагали розрізняти їх). Він також був упевнений, що та водилася і з черговим репетитором, бо одного разу застав їх за приватною розмовою. «Що ти робила з ним наодинці у коридорі, ти, повіє?! — кричав той у Райхових спогадах. — Зізнавайся, чого той від переляку аж відстрибнув на кілька кроків від тебе, коли я увійшов?! Якого милого він аж відскочив, я запитую?» — він потяг її угору сходами, де його діти могли чітко чути, як той кричав несамовитим голосом: «Або ти мені усе розкажеш, або я вб’ю тебе — все до найменших подробиць про усі афери, що ти крутила до цього часу».

Невдовзі Леон Райх вийшов із кімнати. Краплі поту стікали по його чолу, і він погрожував вибити підтвердження своїх підозр із тремтячого від страху дванадцятирічного Райха, який швидко зізнався, що був свідком нещодавньої інтрижки. Батько повів його із собою для очної ставки з матір’ю.

Ховаючись від люті свого чоловіка, Сецілія Райх зачинилася у своїй спальні; крізь двері до вух долинало «глибоке зітхання»: вона сиділа в темряві, а з її рота йшла піна, і її корчило від випитої банки промислового очищувального засобу. Чоловік насилу напоїв її засобом для викликання блювоти та врятував її лиш для того, аби піддати її, за версією Райха, майже року словесного приниження та нещадних побоїв. Леон Райх звинуватив її в тому, що та переспала практично з кожним чоловіком, якого вони знали; він навіть почав сумніватися, що блондин Роберт був його сином (пізніше Райх також фантазуватиме, що і він є бастардом — результатом інтрижки його матері з українським селянином).

Аби втекти від потоку знущань чоловіка, Сецілія декілька днів шукала прихистку в готелі. Згодом вона знову спробує вбити себе, випивши отруту, але нічого, окрім опіку ротової порожнини, знищеної слизової оболонки шлунку й декількох тижнів прикутою до ліжка, не отримає. «Загнана до смерті, як звір, на якого полюють», — як казав Райх, вона спробувала убити себе й утретє, і ця спроба увінчалася успіхом: у неї стався крововилив у мозок. Померла через два дні після інсульту в колі своєї сім’ї. Райх написав, що ніколи не бачив її такою красивою, як в останні хвилини її життя. Йому було тринадцять.

У першій статті-спробі психоаналізу, опублікованій Райхом, «Випадок порушення заборони інцесту у пубертатному віці» (1920), він описував пацієнта з депресією, «добре освіченого, здібного юнака, що проживав свій третій десяток», і який, як і автор, був студентом. Пацієнт страждав від травматичного комплексу неповноцінності і в компанії інших людей почувався так, «мов ковтнув язика»: переживав, що скаже щось дурнувате й тому уникав контактів із однолітками. Притаманна йому меланхолія змушувала навіть з мухи робити слона. Після місяця щоденного лікування пацієнт розказав Райху про свої близькі стосунки зі своєю матір’ю, яку в ранньому віці намагався захистити від нападів насильства й ревнощів свого батька. Здавалося, писав Райх, що під час цих сеансів вони