Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

Феніхель також був автором написаної для журналу єврейської молоді під назвою «Ієроваал»[19] радикальної праці «Езотерика» (1919), в якій поєднав войовниче заступництво за вільну любов з ідеєю соціальної емансипації та задокументував навали молодіжного руху на заступників сексуальних репресій. Коли 1920 року Райх уперше, паралельно із книгою Ландауера, прочитав есе Феніхеля, він заперечував висвітлені в них теми — і, мабуть, як і Беттельгайм, дещо заздрив інтелектуальній упевненості свого друга — він не підтримав його аргументів, хоча згодом й прийматиме їх за свої{64}. «Отто, вважаючи, що вони усі такі, як і він, — сліпий і нерозсудливий у своєму ставленні до молоді», — ремствував Райх.

Усе ж під опікунством Феніхеля, який часто проводив симпозіуми для членів молодіжного руху та інших молодих радикалів, Райх побачив, що, станом на літо 1920 року, він «крок за кроком рухався в напрямку до лівих». Повернувшись після своїх подорожей на Великдень 1920 року до Відня, Феніхель прочитав лекцію на тему «Віднаходимо комуну в Берліні», й такий заголовок-пропозиція надто вже подобався Райхові{65}. Одного недільного вечора під час ще одного зібрання Феніхель дві з половиною години, причаровуючи слухачів своєю спонтанною образою від побаченого (йшлося про розпачливі соціальні умови життя у Відні), відповідав на запитання: «Як ми можемо покращити ситуацію?». Серед присутніх були і Віллі Шллям, який згодом візьметься публікувати комуністичну газету «Червоний Прапор», та Дезо Джуліус, комуніст, що втік до Відня 1919-го після того, як Угорська Радянська Республіка була розтрощена румунськими військами{66}. Райх писав, що така компанія його «виснажувала» та залякувала. Він намагався триматися осторонь дискусій і визнавав, що був неспроможним додати щось більше за «боягузливі коментарі та обрубані речення».

На тій зустрічі Райх зустрів Лору Канн, 19-річну студентку — майбутню вчительку, що саме проходила педагогічну практику в експериментальному дитячому садку для єврейських сиріт. Минуло небагато часу, як та уже почала з Райхом курс терапії. Райх писав, що вона була «жвавою, розумною та дещо “заплутаною в собі”», бо ж її серце розбив харизматичний Карл Франк — радикальний член єврейського молодіжного руху. Франк розірвав навпіл полотно, на якому ті малювали свій роман, і від Лориної впевненості в собі й сліду не залишилося. Відходячи від залежності від свого революційного екс-бойфренда, Канн перенаправила потік своїх почуттів на свого аналітика. Одного дня, як розказував Райх, Канн заявила йому, що припиняє сеанси аналізу, позаяк постійно думає лиш про те, що її аналізують, і що тепер об’єктом її бажань був саме він.

Колега і наставник Фрейда Йозеф Бреєр став першою жертвою психоаналізу, переживши те, що Фрейд називав «трансфером». Пацієнтка Бреєра, славнозвісна Анна О., оповила його шию руками і, на його превеликий сором, заявила, що скоро народить його дитину, хоч вагітність, як і сам акт, який би міг до неї призвести, були фікціями. Очманілий від такого, Бреєр наступного ж дня поїхав до Венеції, аби насолодитися другим медовим місяцем зі своєю дружиною. Фрейд перестав використовувати гіпноз як аналітичний інструмент після того, як ще одна пацієнтка, щойно вийшовши із глибокого трансу, накинулася на нього. На щастя, писав Фрейд, їй завадила його служниця. Він був надто скромної думки про свою зовнішність, аби вважати її потяг до нього чимось іншим, аніж витівкою її психіки (він вважав, що його пацієнти просто здійснювали свої Едіпові бажання бути спокушеними своїми батьками), і 1915-го наклав на аналітичний процес те, що називали «правилом абстиненції».

Пізніше Фрейд писав Юнгові щодо питання еротичного потягу між аналітиком та об’єктом аналізу: «Беручи до уваги субстанції, з якими ми працюємо, уникнути незначних лабораторних вибухів буде просто неможливо». Інтриги з пацієнтами, що пізніше стануть неприпустимим порушенням професійних норм, попри свою здатність наробити проблем, не були такою вже й дивиною у ранні дні психоаналізу. Ось, наприклад, Ернест Джонс, Шандор Ференці, Карл Юнг та Вільгельм Штекель — усі фліртували з пацієнтками. «Не слід спати із власними пацієнтками; це надто складно та небезпечно, — Райх нагадував собі, звертаючись до Фрейдової застороги про пастки, що притаманні світу психоаналізу. — Але Лора, зрештою, хоча би була “самою собою”. Вона казала, що може почекати [доки не завершиться сеанс]»{67}.

Після того, як сувій аналізу фрау Канн було згорнуто, вони з Райхом знову зустрілися на одному із Феніхелевих семінарів із сексології, в рамках якого Канн читала лекцію про заснування дитячих садків, руху, появу якого тісно пов’язували зі стрімким підйомом радикального фемінізму («Жінки та діти є найбільш занедбаними з-поміж усіх інших людей», — писав 1848 року Фрідріх Фробель, фундатор першого дитячого садочка){68}. Прочитавши доповідь й осмілівши від відновленої впевненості в собі, Канн скористалася нагодою запросити Райха на прогулянку до Віденського лісу[20]. Хіть оволоділа ними прямісінько в лісі, що оповив Відень. «Лора розпустила волосся, — писав Райх, — вона знала, чого хотіла, і не приховувала цього. Зрештою, вона більше не була пацієнткою. Це була справа,