Спомини - Йосип Сліпий

СРСР, а в 1953–1954 — постійним представником СРСР в ООН. Дін Ґудергем Ачесон (Dean Gooderham Acheson, 1893–1971) — відомий американський політик, один з творців плану Маршалла та НАТО, у 1949–1953 pp. був державним секретарем США в адміністрації президента Гаррі Трумена. Після відставки залишався впливовим політиком та неофіційним радником президентів Кеннеді, Джонсона та Ніксона. І Вишинський, і Ачесон були кваліфікованими юристами та спеціялістами з міжнародного права. Основним полем їхніх дискусій були засідання Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку. Про Вишинського див.: Александр Звягинцев. Прокуроры двух эпох: Андрей Вышинский и Роман Руденко. Москва 2001. Про Ачесона див.: Robert L. Beisner. Dean Acheson: A Life in the Cold War. New York 2006. ">[793] на тему Балтики в Нью-Йорку. Ви знаєте добре, що мене арештували вночі, вночі перевезли до Києва, ніхто не знав, де я дівся. Вірні хотіли зложити мільйон рублів заставу, щоби мене випустили на свобідну стопу. Мене судили тайно вночі при замкнених дверях ось тут, недалеко Вашого теперішнього кабінету, без прокурора і оборонця, і зовсім не везли мене тоді на “суд народу”, хоч голосили передше, що мені лагодять шибеницю. А тепер, після 17-ти літ[794] тюрми і безбожницької та т. зв. “православної аґітації”, маючи адміністраційний і поліційний апарат в руках, Ви можете легко допровадити до того, що на мітинґах будуть кричати не тільки “він — ворог народу”, але і “розпни — убий його”. На мітинґи приходять не тільки віруючі, але і невіруючі, а крім того, Ви можете легко зібрати елемент, якого Вам там потрібно. Нині підняли справедливий голос, що убили Лумумбу[795]. А чи буде Вам мило, як будуть кричати на весь світ, що Ви убили греко-католицького митрополита, що стільки літ карався в тюрмах невинно. Мені там небагато лишається до життя, але прийміть до ласкавого відома, що я — безборонний каторжник-в’язень і терплю знущання, і то невинно, вже звише 20 літ! Хіба це досить! Є добра і гуманна російська приповідка, що “пленного не обижают”[796], а українці кажуть, що лежачого (недужого) не б’ють! А Ви самі казали, що не хочете штиками тримати державу і горожан, але прихильністю і задоволенням. Ще не так-то дуже давно мені говорили видні комуністи: “Учтите, митрополит, что вы не сидите за то, за что вас засудили, но по другим соображениям”[797]. Впрочім, це і на самому початку арешту мені заявили ось тут-таки в міністерстві: “Если бы Вы не [были] митрополит, Вы бы здесь не сидели”[798]. Значиться, сиджу за справу Церкви, за яку Ви, громадянине міністер, хочете мене знову наново обвинювати.

12. Замість аґітки я предкладав таке, на що вже, впрочім, була згода Міністерства внутрішніх справ у Москві 1953 року: усуньте неправну заборону Греко-Католицької Церкви на Україні і в Радянському Союзі, бо вона була вже правно признана 1944 р. Перестаньте переслідувати Греко-Католицьку Церкву, а лишіть вірним свободу бути греко-католиками або нез’єдиненими православними, якщо їм так подобається. А тоді, полишивши таку повну свободу, яку ґарантує Радянська Конституція, зобачите вислід: чи нарід хоче Греко-Католицької Церкви, чи ні, — і справа скінчена.

Ще деякі з Вас чекають, аж ми всі, греко-католики, повимираєм. Але даремні сподівання. Греко-Католицька Церква за кордоном скріпилася і зросла так незвичайно, як ніколи передше. Отже, наразі нема вигляду на її загибіль! А тут будемо вмирати ми, будете вмирати і Ви, а Греко-Католицька Церква перетриває в катакомбах безбожницьке і православне лихоліття, бо комуністи завтра не будуть такі, як нині, бо ті, що нині, далеко вже не такі, як вчера! Підкреслюю, що це не моя особиста думка, але загалу вірних. А тим часом знаєте, що хто би то не був, якщо на його смерть чекають збоку, то неприємна річ. Тому жийте на здоров’я, але дайте і нам бодай животіти.

13. Зокрема щодо Вас, громадянине міністер, то Ви безбожник, і яка Вам рація поборювати католицизм, а боронити православія? Ви ж в ніщо не вірите, і Вам навіть якось не випадає виступати в ролі апологета і оборонця Московської патріярхії і московського православія. Цього не робив навіть провід Міністерства внутрішніх справ 1953 p., хоч то все-таки їх патріярхія! Нема нині розумного комуніста не тільки на Україні, але і в Радянському Союзі, що хотів би повторити акти з 1945 і 1946 р. Вони задорого коштували Радянському Союзу, зокрема Радянській Україні. Скільки трупів і скільки це нашкодило державі і тут, і за кордоном. Не диво, що багато провідних комуністів признає одверто, і то не тільки в Москві, але і в Києві: ми поповнили похибку — нас обманули. Очевидно, треба це для добра держави направити, а направити похибку приносить кожному тільки честь і славу! І направити її легко! Радянська Україна признає ще Католицьку Церкву, отже, признає і Українську Католицьку Церкву. Конституція дає свободу совісти і реліґії, отже, вірні самі чинять, як самі вважають за добре, і відповідно до того займають свої Церкви. Так було вже постановлено 1953 р. в Москві. Впрочім, подрібно можна це ще обговорити. В таких справах не може рішати, а навіть підтвердити яка-небудь агітка, але основні студії і розумна, оглядна, спокійна державна політика.

14. Я аж тепер добре розумію, чому в Москві провід міністерства так бажав мати мою “Історію Вселенської Церкви на Україні і загалом в Радянському Союзі”, яка дала ніби нагоду до мойого поновного арешту і засуду на