Спомини - Йосип Сліпий

В оригіналі написано українською транслітерацією “стат про раціоне волунтас”. Латинська сентенція, що походить з Ювеналових “Сатирів”, VI, 219–223, де знатна римлянка, невдоволена рабом, вимагає від свого чоловіка покарати його на смерть, кажучи: “Hoc volo, sic jubeo, sit pro ratione voluntas” (“Я цього хочу, я так наказую, нехай замість доказу буде моя воля”). Вислів став крилатим і вживається в судовій практиці, коли замість розуму критерієм виступає особиста сваволя судді чи законодавця. ">[804] — ми так хотіли. Але видавати бажане за дійсне — це великий самообман, а ще до того в державних преважних справах. Тому треба пустити усю надію в забуття і нав’язати зв’язки з існуючою катакомбною Греко-Католицькою Церквою. Не уважайте “свого собору” якимось осягом в політичному житті на Західній Україні. Чванитись чим, то мали би всі інші справи, а не нещасливий збір.

Високоповажний начальник, держіть вкінці того, як Вам то так подобається, тільки дайте нам якщо вже не жити, то бодай животіти. Прохаю вибачити, що не маю під рукою точніших дат і цитат з книг, бо я ж пишу в тюрмі, в камері, а не в науковій робітні, і водночас будьте так добрі, читаючи ці рядки від льояльного громадянина, якому добро Радянської України так лежить на серці, як і Вам. При тому він в ім’я правди заявляє, що знайшов був в Москві більше зрозуміння і серця, ніж тепер в Києві. В Москві давно махнули рукою на “собор 1946 p.”, а тверезіше думаючі політики на Україні признали, що вони впали жертвою обману двох чи трьох некомпетентних осібняків.

30.ХІІ.1960 р.

Йосиф Сліпий

Доповнення до реферату про Львівський “собор” 1946 року

Високоповажному громадянинові Купцовові —

Оперативний відділ, Київ

1. Нав’язуючи до попередніх розмов, я хочу Вам ще пригадати, що в 1946 році після т. зв. Львівського собору, — коли відбирано нашим священикам церкви і монастирі без огляду на те, чи вони переходили на православіє, чи ні, — мій заступник, отець архимандрит Климентій Шептицький звернувся був до міністра закордонних справ Молотова, щоби греко-католикам все-таки оставити найконечніші їм церкви і монастирі. Говорили тоді всі і адміністративні органи, що це з правного боку зовсім справедливе домагання і воно буде прихильно полагоджене. Одначе рішення відтягнено, о. архимандрита Климентія арештовано і питання осталось відчиненим по нинішній день.

2. Рівно ж прохаю не забувати, що на зібранні 1946 р. не було ні одного члена капітули, а їх було 10. Капітула являється канонічно парохом архикатедрального храму св. Юра. А мимо того архикатедральний храм забрано. Академію і Капітульний Будинок при Катедрі забрано, і то безцеремонно. Отці-каноніки, ректорат, настоятелі і професори мусіли шукати собі якогось притулку, і кожний боявся їх, як переслідуваних, прийняти на мешкання. Щасливий, говорили вони, хто арештований, бо має хоч сякий-такий дах над головою! Це ж була наглядна сваволя і надужиття проти радянських законів: забрати комусь церкву, викинути когось з помешкання, які правно йому належаться, та ще й говорити в додатку, що він на те годиться. А вже ж радянський закон постановляє, що нерухоме майно не передається до вживання. Тому і з того згляду при розгляданні справи дуже прохаю мати і це на ласкавій увазі, що правительство винно нам задосить учинення церквами і монастирями на основі його власного приречення. Так і годиться в культурній упорядкованій державі, якою є Радянська Україна.

2.І.1961 р.

Йосиф Сліпий

Лист-звернення до працівника КДБ М. Купцова

Високоповажний громадянине начальник оперативного відділу КҐБ

Перед моїм етапом, після безуспішних старань о привернення прав для Української Католицької Церкви на Радянській Україні і видвигнення точок стичности в тому напрямі, я хочу звернути іще на кінець Вашу ласкаву увагу на дві промови, предсідника Хрущова і предсідника Фанфані[805] (“Правда” за 4 серпня 1961). Фанфані є запрошений передусім на те, щоби дався склонити до підписання договору з Демократичною Німеччиною. Не треба бути дуже тонким політиком, щоби відчути, що зближення Радянського Союзу і Італії потребує якоїсь спільної платформи чи, конкретно кажучи, обусторонніх уступок як засобу обопільного зближення. Фанфані висуває ціну культури і цивілізації, “которая по еще не устаревшейся классификации называется европейской. В состоянии ли мы с вами культивировать то хорошее, что имеется в этой традиции и извлекать из нее конструктивные элементы в целях укрепления мира?”[806] А він же практикуючий католик і, без сумніву, має в першу чергу на думці католицьку реліґію!

Предсідник Хрущов видвигнув конкретно мирний договір з Німеччиною і вказав на небезпеку оспорювання німецьких границь, про що, впрочім, я виразно писав Першому секретареві Підгірному при кінці грудня 1960 р. Предсідник Хрущов говорить, між іншим: “Підносяться голоси, що «все громче требуют пересмотра послевоенных границ Германии, возвращения так называемых утраченных земель. Народы Европы не могут равнодушно