Спомини - Йосип Сліпий
6. Тепер візьміть ласкаво політичні відносини. Ви кажете, що греко-католики були ренеґати і польонофіли. Але це минається з історичною правдою. Ви знаєте, що після Зборова король попав у полон Хмельницького. І він, Хмельницький, замість поставити тверді умови (услів’я) самостійної України, впав перед ним на коліна і просив милости. Ви попереднього разу сказали, щоби українці і росіяни творили блок православний. Чому ж Хмельницький не вчинив того? Не Українська Католицька Церква воювала, але він, Гетьман. Та він був більший стратег, ніж політик. Замість опертися на українських католиків, як їх тоді звали, “уніятів”, втягнути їх в будову своєї держави, бо вони як католики творили сильне забороло проти напору поляків на Україну, то він жадав від короля їх знищення. Бо і Папа говорив полякам, що “Rutheni”, українці і білоруси, такі самі католики, як поляки (як ви), і не маєте потреби і права їх ще раз навертати на католицизм в латинському обряді. І справді, поляки більше польонізували українських православних, ніж укр. католиків! Всі майже образовані нез’єдинені православні українці писали і говорили по-польськи, але українські католики тільки з конечности.
7. Ви кажете, що греко-католики — українці різали українських православних! Це, хіба, жарт. Але що в Києві топили греко-католиків в Дніпрі, це факт, признаний всіми і Грушевським. Що гайдамаки різали греко-католиків без розбору — це другий факт! Що Ґонта і Залізняк вбивали своїх дітей, тому що вони католики, а вночі викрадали їх тіла і хоронили, це також, за Шевченком, загальна українська православна опінія, що закравує[780] на політичну трагікомедію. Та при тому всьому, це найзворушливіший момент у Шевченкових “Гайдамаках”, коли його, Ґонти, власні діти просяться в нього перед загином: “Тату, тату, ми — не ляхи… ми — католики” (Шевченко)[781]. Що Сагайдачний громив і вбивав українських греко-католиків, і то навіть таких, що хотіли переходити на Унію, і як слідно з актів архиєп. Терлецького — це рівно ж історична правда! Що Петро І власноручно вбивав греко-католиків (уніятів) в часі свого побуту в Польщі, про це гуділа тоді огірчена і обурена уся Европа. Що царі і цариці жорстоко і кроваво переслідували греко-католиків на Холмщині і Підляшші — це загальновідомо. І багато-багато іншого. От так не греко-католики були головорізами, але їм відрубували голови! Нас били на два боки: і поляки, і православні — свої! Православні вбили св. Йосафата Кунцевича, а не навпаки!
Я й тепер на письмі це повторюю: чому, громадянине міністер, Ви так дивувалися і грозили обвинуваченням мене перед народом, що поляки по вірі нам ближчі, ніж нез’єдинені православні українці, але на національному і політичному полі ми з ними завзято воювали. Для унагляднення і злагіднення сповидної остроти спитайте себе також, хто вам ближчий: комуніст-німець чи українець-націоналіст? Та вертаючи до нашого питання, я пригадую і тверджу, що від часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого ми на Заході зубами і руками держали Холм, Перемишль, Сянок і Пряшів по нинішній день, навіть в найважчих наших політичних умовинах і часах! Вони [поляки] були нашими політичними ворогами, але все-таки наша Греко-Католицька Церква мусіла бути ними хоч-не-хоч признавана, бо вони все-таки католики і над ними стояв Папа. (Це саме питання ставили мені в Москві, але під іншим кутом!) А в нашій рідній Радянській Україні нас офіціяльно зліквідовано, хоч наша Церква числила 7 мільйонів вірних з 12 єпископами, очолюваних митрополитом. Під державним оглядом на 44 мільйони, une quantité pas négligeable[782]!
I не забуваймо при тому, що вже передше, кілька літ тому назад, нашу Греко-Католицьку Церкву в Радянському Союзі визнало було правительство Сталіна в Москві 1944 р. Її зліквідовано ніби на основі т. зв. Собору 1946 р. Окрему відповідь про це і про т. зв. собор я написав начальникові відділу і тому тепер про нього не буду знову говорити.
8. Придержуючись Вашої тези, громадянине міністер, треба в додатку сказати, що відносини і взаємини між українцями і московським самодержавним царем не були зовсім кращі, ніж між українцями, зокрема греко-католиками, і поляками. Як вже сказано, Хмельницький зробив фатальну помилку, що поставив перед королем своїх уніятів греко-католиків нижче і в гірше положення, ніж поляків-католиків на Україні, бо просив короля знищити греко-католиків, а водночас признавав католиків латинського обряду на Україні, а ними були і є не тільки поляки, але й українці. Чому-то така ласка для них, а для нас прокляття, ніхто по нинішній день не знає. Мабуть, своє неґативне ставлення до Унії одідичив він від поляків, в котрих школах він учився.
Тими крутими стежками пішли і царі і три рази ліквідували Унію. Тому два роки слідчі говорили мені: “А ми за два рази зліквідуємо її”. Значить: “Res porro tractatur”[783] — продовження слідує: “za panią matką idzie pacierz gładko”[784]. Але компанія українських безбожників-комуністів з царем їм чести не приносить. Впрочім, і Ви самі, громадянине міністер, виправдували лінію царів як немов-то східняцьку. Чи Українська Греко-Католицька Церква страшніша для Радянської України, ніж Католицька в латинському обряді? Коли Ґонті, Залізнякові, гайдамакам та й загалом козацькій черні до деякої міри можна простити їх загонистість і незорієнтованість в католицькій справі, а навіть Шевченкові — незнання історії Унії і Католицької Церкви загалом, то ніяк — Хмельницькому як
