Спомини - Йосип Сліпий

момент для миру по причині уміщення підводних лодок “Поляриса” в Шотляндії[767]. Гроза війни висить весь час на волоску, як меч Дамокла[768], і треба признати, що предс. H. С. Хрущов робить в тому напрямі величезні старання. Завдяки чемності начальства в тюрмі, хоч в Києві, зглядно в Київських тюрмах, прожив 7 літ, я міг перший раз оглянути дещо Київ. Стоячи побіч пам’ятника св. Володимира, задивлений в Дніпро і далекі за ним городи і простори, не міг позбутися надоїдливої думки, що цей, двотисячний майже, Київ, прегарний і славний, вся п’ятитисячолітня культура, починаючи від трипільської, а може ще й ранішої, всі городи і лани широкополі — усе те може зникнути з лиця землі від одної сучасної бомби. А певно, що перше будуть стріляти на Україну, щоби знищити цей найбагатший край і його цвітучий промисл. Але пощо я це пишу, коли Ви, високоповажний громадянине Перший секретар, як фактичний керівник державних справ України, це далеко краще знаєте, ніж я — не політик і ув’язнений митрополит? На те, щоби висловити гадку, що припинення антиреліґійної пропаґанди і, зокрема, полегші для нашої Української Католицької Церкви були би сильною струєю води на піднімаючийся пожар всесвіту. Всякі лайки, агітки і репресії до нічого не доведуть. Церква переходила в історії вже не одні дуже жорстокі переслідування і виходила з них завжди побідно. В своїй політичній скромності можу лиш додати, що Радянський Союз і Радянська Україна мають далеко грізніших ворогів, з якими в першу чергу треба боротися, ніж реліґія. Поборники реліґії в своїй безоглядності і однобічності, як це звичайно буває, задивлені в усі “блага”, які сподіються одержати знищенням реліґії, не видять жахливої дійсности і тих страшних шкід для держави, які несе з собою реліґійний атеїзм. Передбачування майбутніх державних подій, політична второпність і сама логіка фактів вимагають, безумовно, якогось посунення в напрямі відпруження. Чи таким, як кажу, не були би у великій мірі полегші для Української Греко-Католицької Церкви? Здається, що так, бо противна сторона мусіла би зрефлектуватися!

8. В УРСР є признані католики латинського обряду, нез’єдинені православні, протестанти, євреї, мусульмани, баптисти й інші. Була би признана і наша Католицька Церква візантійсько-українського обряду. За що ж вона нині викинена за пліт? На моє здивування, я почув на розмові з оперативним начальником відповідь: “Тому що вона ділить український нарід”. На милість Бога! Найперше, Українська Республіка є безбожницька і для неї такий реліґійний поділ байдужий! Вірте собі, в що хочете, будьте тільки добрими громадянами. По-друге, якщо правда, що Греко-Католицька Церква ділить український нарід, то його ділять і всі інші реліґії, признані в УРСР, а мимо того вони допущені і признані державою. Крім того, в кожній, навіть однонаціональній державі є звичайно дві або більше різних реліґій, і вони зовсім не загрожують державній силі. Так в Німеччині є католики і протестанти, так у Франції, Анґлії, так в Сполучених Державах, Чехії, Голляндії і в багатьох інших державах. Чому якраз ця Греко-Католицька Церква мала би загрожувати потузі Радянської України в її теперішньому зеніті? А вже ж ця Церква вдержала український нарід перед його винародовленням на Західній Україні. Коли д-р Кость Левицький, бувший президент міністрів галицької України, що переговорював з радянськими представниками у Відні, вітав 1939 р. радянську владу у Львові, сказав, між іншим, такі пропам’ятні слова: “Як радує нас незмірно освободження від польського іга, так тривожить нас доля нашої Греко-Католицької Церкви, якій наш нарід має стільки до завдячення. Бо якщо би не вона, то не мали би Ви вже кого освободжувати”. На те була тільки прикра відповідь: “Нам Церкви не треба”. А може, завважите, громадянине Перший секретар, що її вплив Вам в політичному житті тепер вже не потрібний. Тоді вона не буде Вам з ним накидатися. Всі закиди про неробство, здирство, дармоїдство і таке інше нашого духовенства — увесь цей “український й православний арсенал” — у відношенні до нашого духовенства на Західній Україні не має жодного, навіть найменшого примінення. А вже ж безсторонній суд 8-тисячолітньої історії говорить, що опоганений і опльований нині священик був і є добродієм людства!

9. А може, повторить тут хто давню казку, видуману царськими істориками і повторювану, на жаль, радянськими істориками, що Унія — то інтруз на українських землях і польська, зокрема, єзуїтська, інтрига, що це головорізня, як мені сказано кілька днів тому? Щоб на те відповісти, прошу дозволити мені, фаховому історикові, на коротку історичну деґресію.

У своїй “Історії Вселенської Церкви на Україні” я виказав, що перші початки християнства датуються в нас від ап. Андрія, десь від 50-х років по Христі. Наш геніяльний літописець Нестор оповів це найдавніше передання в католицькій версії, а саме, що св. Андрій, перемандрувавши Україну, пішов на північ до Новгорода, а звідтам до Риму, до св. Петра, щоби здати звіт із своєї діяльности на Русі. Цю саму вселенську католицьку віру проповідували дальше нашим предкам-скифам Андрієві учні і засланий до Херсонесу св. Климентій, Папа Римський, котрого мощі з Херсонесу перевіз до Києва Володимир Великий, а Ярослав Мудрий казав умістити його образ (ікону) на абсиді, виложеній мозаїкою, Київської Софії разом з 12-ма апостолами. Пізнійше проповідував ту саму католицьку віру на українських нинішніх землях св. Мартин Папа. Церковна єдність вдержалась на Русі і в пізніших століттях, тому що до 1054 р. існувала тільки одна Христова Церква на Сході і Заході. Ми маємо виразні політичні свідоцтва про зносини в церковних справах нашої великої княгині Ольги і її сина Ярополка з німецькими цісарями Оттонами, тодішніми носіями католицької віри на Заході. Володимир Великий приймав три рази послів Папи Римського “з честю і любов’ю”, котрих для більшої гідности супроводжували польські і угорські, а мабуть, і чеські посли, і Володимир сам посилав кілька разів своїх