Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

То зустрілися: Я і ти. Два листочки спало з дерева, Два листи. І понесла вода прозорая Ті листи… – Не пройти нам з тобою, дівчинко, Не роз’їхатись, Не пройти! Усміхнулася, похилилася: Хлопці ті! – Від мосточка в боки різнії — Дві ж путі! – Не кажи не кажи так, дівчино… – Ат, пусте! Засміялася, озирнулася В рідний степ. Так зустрілися, так віталися Ти і я. І в очей та уст не питалися, Як ім’я. – Не пройти нам з тобою, дівчино, — Не роз’їхатись, Не пройти! Подивилася та й заплакала: – А все ти! Та бодай тим листочкам не падати На мою на біду. Вже тебе не стрічатиму і не знатиму, — На місток не піду. Не було про тебе і вістки, Та немає і досі. Вже минуло гаряче літо Й кавунами червоними осінь. Не одна, не одна вже осінь! Ой, четверта, ще й п’ята… … Вже не буду тебе дожидатись, Не буду виглядати. Так забулося й не згадалося б, І про тебе б не чув, не знав. Тільки ті літа, Тільки ті роки Пропив, прогуляв!.. Та як знову проходив дорогою — Де колись: Я і ти, — Два листочки впало з дерева, Два листи. І понесла вода прозорая Ті листи. …Від місточка ж у боки різнії — Дві дороги лягло, широкії — Дві путі… «Минають дні, іде по літі осінь…»

Є. Плужникові

Минають дні, іде по літі осінь, В прозорім сумі ніжна й золота. Жаркі стрічки впліта в зелені коси —