Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
О 14:15 наступного дня двоє уже інших офіцерів УПМ приїхали туди разом з інспектором із Департаменту охорони здоров’я Нью-Йорка для проведення офіційної інспекції.
* * *
З Томом Манґравітом я зустрівся в його офісі в Нью-Йорксько-му університеті, де він викладає операторське мистецтво для студентів-кінематографістів. Сухорлявий 84-річний чоловік із запалими очима, охайно розділеним волоссям та сивими вусами, Манґравіт був одягнений у бежеві штани та білу сорочку — саме той набір, який засекречений агент УПМ описав як дивакуватий. «Я був скульптором та художником! — скептично відповів Манґравіт, коли я вказав на це. — Тоді на мені, скоріш за все, були військові штани та біла сорочка. Це мій вранішній стрій!»
«Мені здається, що ті хлопці, які тоді прийшли до мене, були цілковитими дилетантами, — сказав він і продовжив: — Той хлопака із УПМ, який приїхав у мою студію того суботнього ранку, був дивакуватим. Він сказав мені, що його скерував доктор Бейкер. Мене, якщо чесно, шокувало те, яким худим, сивим і вимученим він був. Я було подумав собі, який же з Бейкера в біса лікар, якщо ось це один із його пацієнтів — в очах чоловіка була порожнеча. Я все ще пам’ятаю, які відчуття тоді переповнювали мене. Та він був просто втіленням утоми на землі. Я так зрозумів: УПМ винайняло фабричне приміщення, що на вулиці навпроти, і стежило за моєю студією. Яке ж спускання грошей на вітер. У моїй власності також був дах будівлі, і вони додумалися вказати у своїх звітах навіть розмір грудей однієї дами, з якою я засмагав… Думаю, що якби в оргономічних вченнях та теоріях елемент сексуальності був відсутнім, то Райха б залишили в спокої. А так вони придумали собі, що це от угрупування, з усією їхньою сексуальною лібералізацією, то, напевне, щось лихе».
Манґравіт мешкав у Гринвіч-Віллидж — так і зблизився з богемними колами і прочитав декілька книг Райха. Після розлучення з першою дружиною він впав у депресію, і один із Райхових товаришів направив його до Сільверта. У маленькій оргазмопроцедурній Сільверта, що розташувалася в комунальній квартирі в тому ж районі, де проживав Манґравіт, з меблів стояло лише маленьке ліжечко, що правило і за кушетку. Манґравіт сказав, що скидалося на те, що Сільверт там не тільки працював, але й жив. «Вас роздягали догола, казали дихати глибоко, а ви лупасили подушки та кричали, — так-от Манґравіт описує сеанси терапії, яким піддався, після того як звернувся до Сільверта. — Мета була одна — досягнення тотального оргазму, що цілком і повністю полонить людське тіло, яке стає безпорадним перед його дією».
Манґравіт ділився враженнями про «ауру величі» та «божественні риси та якості», які Райхові приписували його послідовники, тож я запитав його, чи райхівці, на його думку, все ж сформували щось на кшталт культу. «Дивлячись на них, можна було відчути присмак справжньої клановості, — визнав той і додав: — Його поборники, терапевти, усі вони й справді кланялися йому в ноги, та й лідер з нього і справді був хороший. За їхнім припущенням, Райх бажав, щоб в інших людей здоров’я було таким же міцним, як і в нього, і що він успішно завершив процес її [оргастичної потенції] формування в собі, тож дивно читати всі ці книги, як, наприклад, ту, що написав його син, і натрапляти на фрагменти, в яких розказується, що Райх ніколи не приймав душ голяка, а завжди в трусах. Він мав свої заскоки. Але генієм він був, у цьому сумнівів немає».
Ті терапевти, сказав він, були кастою надмірно формальною: учасники завжди зверталися один до одного лише по прізвищу, що попервах видавалося йому доволі дивним. Але вся ця формальність — то лише поверхневий заслін. «Там у кожного сексуальне життя просто вирувало, — розповідає правду Манґравіт, — вільна любов там була всюдисущою. Навіть випадкові зустрічі ніколи не закінчувалися просто так, знаєте — починалися із простого “давай перепихнемось”, що вело до ближчого знайомства і подальшого одночасного перебування у трьох, а то й чотирьох відносинах». Прочитавши мемуари Оллендорф про її час, проведений із Райхом, Манґравіт постановив, що «Райх, вочевидь, тарабанив усіх, кого хотів, хоч і був одруженим — вона не надто і заперечувала».
Сільверта Манґравіт описує як «особливо затятого» поборника: «Він намагався перерайхити самого Райха; навіть найменшу дрібничку, яку було міг бовкнути Райх, він тут же роздував». Райх, за словами Манґравіта, «не спускався з вершини своєї маленької гори, що здійнялася над рівнинами» там у Мені, і те, яким Райх поставав перед його очима, диктувалося його терапевтом: «Щоразу, як Райх робив нове відкриття, воно тут же набувало форми святого закону, який через терапевтів доносився до пацієнтів, і все це або перетравлювалося і засвоювалося в їхніх мізках, або ж вибльовувалося, залежно від того, як Сільверт профільтрує та перекрутить інформацію».
Вже незабаром Сільверт домігся того, що і Манґравіт, окрім терапії, ще й користуватиметься акумулятором. Манґравіт сказав мені, що, сидячи в приладі, «відчував тепло і задоволення», і згодом помітив, що той допоміг йому позбутися головного болю та інших дрібних недуг. Йому вистачило допитливості, аби повторити і деякі інші Райхові експерименти, тож він вів реєстр температурних відхилень тіла до та після користування камерою. 40 чи 50 приладів було зібрано із врахуванням особливих побажань клієнтів, як-то камери для дітей з дитсадка,
