Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Райх хотів знайти пояснення існуванню НЛО в анналах оргономії — практично як і Карл Юнг, якому літальні тарілки теж ніяк не давали спокою, намагався розгледіти обґрунтування для них крізь призму психічної проекції. «В епоху розділення світу залізною завісою, — Юнг писав 1958 року, після десяти років досліджень літальних тарілок, — можна сміливо очікувати усіляких незрозумілостей, бо ж коли такі відбуваються в межах психіки індивіда, вони одразу вказують на повну його дизасоціацію, але та одразу ж компенсовується ознаками цілісності його психіки та єдності її зі світом зовнішнім». Райх у своїй біполярності страждав саме від такої паралельності мислення. І справді, — усю його океанічну теорію про оргон можна інтерпретувати саме у такому світлі.
Явне змішалося з вигаданим, а Райх тим часом сконцентрував свою діяльність над невідкладністю слідування пророцтву, що явилося йому в сюжеті одного науково-фантастичного фільму. Тією стрічкою, що справила на нього таке по-особливому сильне враження, був фільм Роберта Вайза «День, коли Земля зупинилася» (1951). У фільмі йдеться про прибульця-гуманоїда, який садить свій космічний корабель у Вашингтоні, аби сповістити землянам, що задля недопущення ядерної катастрофи вони повинні вдатися до радикальних дій. Поставши перед обличчям незвіданого, армія похапцем бере зброю та вдається до насильства — у прибульця стріляють та ранять. Однак йому, попри все, вдається зустрітися з відомим ученим, аби, розв’язавши при ньому нерозгадану людьми математичну задачу, переконати його прислухатися до зловіщого послання. Упродовж усього фільму чоловічок піддається гонінню з боку військових, які, зрештою, вбивають його, але Клаату воскресає в космічному кораблі, який живився атомною енергією, і попереджає востаннє: Земля, каже він ученим світу цього, яких скликав разом на невідкладний брифінг, має вибір: полишити війни і долучитися до інших космічних цивілізацій, що сповідують мир, або ж її, як загрозу їхній безпеці, буде знищено.
Стрічка, перш за все, поділяла відчуття відчуження, що сповнювало Райха, і він з розумінням ставився до долі Клаату — нещасного миротворця, що говорив такі правильні речі. «Після перегляду фільму я чітко зрозумів, — писав Райх, — що історія Клаату — це частково і моя історія; навіть манера експресії актора та й те, як виглядав його герой, нагадувало мені та багатьом іншим мене 15- чи 20-річної давності». Йому здавалося, що він піддавався такому ж гонінню, і що ніхто, навіть Ейнштейн, не сприйняв серйозно його застережень про рівноцінну загрозу безпеці людства — сексуальне обмеження, з яким тільки він знав як і мав чим боротися.
* * *
14 грудня 1954 року в штаті Аризона приземлився чартерний рейс з Оргонону, на борту якого були доктор Сільверт та спеціальний вантаж (пробірка місткістю один грам із речовиною ОРЯР) — первинно радіоактивний матеріал, що використовувався під час проведення експерименту ОРАЯР. Упродовж трьох років пробірка зберігалася в залізному сейфі, який, вірогідно, використовувався як акумулятор, і запечатаний у ній концентрат оргонної енергії впродовж цього часу, припустимо, працював над нейтралізацією атомної радіації — так, як і передбачав Райх, запускаючи свій доленосний проект. Також Райх використовував ОРЯР для стимуляції та сприяння дії ловця хмар — задля підсилення потужності приладу до каркасу, на який кріпилися гармати приладу, прив’язувався шкіряний мішечок із пробіркою всередині, що бовтався там, як мошонка.
Сільверт віз ОРЯР до Аризони, аби Райх міг перетворити свого ловця хмар у потужну космічну гармату, якою б зміг давати відсіч прибульцям, які, на його думку, атакували та знищували землю. Вважалося, що ОРЯР така потужна, що ємкість із нею закрили у двадцятисантиметровому грушеподібному контейнері, який до літака прив’язали 150-футовою[105] нейлоновою стрічкою — так і перевозили на прив’язі позаду літака. Коли літак приземлявся, стрічка, на якій містився заряд, починала швидко згортатися, але оскільки його вважали надмірно потужним, вівся чіткий контроль за тим, щоб той не наближався до літака на відстань, меншу за 5 футів[106] — так і залишали волочитися по злітній смузі. Сільверт, який взяв із собою в подорож Пакі Райт, наполягав, щоб під час зупинок на дозаправлення заряд охороняли, а сам гасав із приладом Гейгера-Мюллера, перевіряючи пілотів на променеву хворобу. Діставшись до Аризони, він наполягав, щоб усі причетні здали кров на аналіз за методом Райха.
Райх розгорнув базу в місті Тусон у маленькому будиночку, який винайняв і згодом перейменував в Малий Оргонон. Уся його команда тепер складалася здебільшого з членів родини: Пітера, Єви, його зятя, художника Біла Моїса, який за війни був оператором-навідником зенітної установки, та Роберта МакКаллоу, біолога, який у період свого знайомства з Райхом 1953 року працював в Управлінні зі збереження рибних ресурсів та дикої природи в Саут-Гемпширі. Довгу подорож до Аризони Райх та Єва провели в його новісінькому кабріолеті «Крайслер», а МакКаллоу, Моїс та Пітер їхали у вантажівках «Шеві» разом із двома ловцями хмар на борту. За їхнім задумом прилади використовуватимуться для атакування НЛО, або ж, як Райх називав їх, «тарілок ЕАВ» (Енергія альфа-випромінювання), які, на його думку, живилися оргонною енергією. Також за допомогою ловців Райх збирався розчистити нашарування СОЕ, якою, за його версією, ці космічні судна цілеспрямовано забруднювали пустелю. Операція отримала помпезну нвазву «ОЗЗОЕ ПУСТЕЛЯ» (Операція зі застосуванням оргонної енергії в пустелі) і вантажівки, що перевозили ловців хмар, красувалися з боків емблемами зі зображеннями спінових хвиль — персоніфікація космічного електромагнітного випромінювання, на якому,
