Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
* * *
Доволі іронічно, що в час, коли УПМ проводило свої клінічні випробування акумулятора оргонної енергії, сам Райх приладом уже не користувався. Взагалі-то, А. С. Нілл якось зазначив, що коли гостював в Оргононі, ніколи не бачив, щоб Райх взагалі користувався акумулятором, хоча й припускав, що він міг бути одним із тих «німецьких жайворонків», який, прокидаючись о 5-й ранку, найперше залазив до акумулятора. «Він користувався ним, — сказала мені Ільзе Оллендорф, — не в останні п’ять років свого життя, але користувався».
Коли 1951 року Бернард Ґрад, біолог із канадського університету МакГілла, приїхав до Оргонону, він побачив, що після проведення ОРАЯРу, через який усі заражені прилади в Оргононі винесли на 200 ярдів углиб лісу, «у всіх тамтешніх розвинулася відраза до акумулятора». Коли Саймон Тропп повів його на оглядини до того лісу, йому запаморочилося і він почав непритомніти. «Здавалося, що я на якийсь час втратив зв’язок із землею», — Ґрад розказує про те, як на нього вплинув прилад. Він підійшов до нього вдруге і каже, що «цього разу ледве не впав». Такий його вплив був заразним, вважав Ґрад. Його власний акумулятор також піддався зараженню, і просидіти у ньому він міг лише декілька хвилин: «Я потрапив під вплив радіації, і мене на декілька тижнів наче відкинуло від людей та навколишнього світу».
Бейкер описував постОРАЯРський Оргонон як місцину, що затягнута хмарами: «Стала, важка, темна маса», — і то, мабуть, були хмари Райхового винаходу, що відображали піднесеність його емоційного стану. Після ОРАЯРу Райх дійшов висновку, що внаслідок ядерних вибухів та випробовувань було порушено оргонну оболонку землі і що тепер СОЕ витала в атмосфері, мов флотилії величезних десантів раку. Про свою першу зустріч із цими небесними вершниками апокаліпсису Бейкер написав так:
«Видовище жахало: темна хмара нависла низько над землею. Вона була прозорою, але мала вигляд згустка чорних плям. Наближаючись, вона змушувала усіх птахів та комах замовкати, стихав шелест листя. Сонце проглядало, але здавалося, що ми стоїмо в тіні. За наказом Райха ми усі плазували під соснами, які, на його думку, абсорбували СОЕ і, певною мірою, були здатні захистити нас. У всіх одразу ж розболілася голова, потемніла шкіра, і кожного замучила сильна спрага. Через півгодини хмара минула, і світ знову ожив. Пташки заспівали, комашки заповзали, листя знову затріпотіло, і сонце засяяло в небі. Тінь зникла. Вже незабаром ми оклигали від ефекту СОЕ»{480}.
У відповідь на «аварійну ситуацію, викликану СОЕ», як це називав сам Райх, було розпочато процес подальшого розвитку оргонних камер — його первинних «машин впливу», — які, зрештою, отримали нові характеристики. Райх трансформує акумулятор у новий, складніший, божевільніший та ще заплутаніший прилад, за допомогою якого зможе боротися із лиховісними хмарами СОЕ, що муляли йому око, нависаючи над схилами Оргонону.
Перший такий прилад для Райха змайстрував Том Росс, Райхів завгосп з Оргонону, який, власне, збирав для нього і акумулятори. Отримали вони конструкцію в стилі Дюшана[101]: дерев’яна башточка з розташованими у рядок трубками, якими можна було крутити по колу за допомогою обертової системи, зібраної з декількох викинутих велосипедних коліс. 1940 року, коли він «відкрив» оргонну енергію, Райх скерував свій оргоноскоп — профільну трубу з тонкими стінками — на озеро Муслукмегантік. Тоді йому здалося, що він, мов той Канут Великий[102], здатен, націлюючи свою трубу, рухати хвилями. Тепер же в його руках була потужніша версія, що складалася з подвійного ряду п’яти довгих п’ятнадцятифутових[103] металевих труб, які шлангами були під’єднані до води: вони мали ніби висмоктувати СОЕ з повітря та очищати його. Райх вважав, що вода притягує СОЕ так, наче то електрика, і його машина працювала за принципом громовідводу.
«Ловець хмар», як його охрестили, скидався на зенітну установку, і Райх вважав, що, наводячи батарею алюмінієвих труб у небо і обертаючи її навколо своєї осі, може висмоктувати з атмосфери СОЕ, яка її забруднювала. Десь через годину такого мусування чорної хмари, вона, здавалося, дивом розсіювалася. Якщо акумулятор Райх винайшов для того, щоб позбавляти людські тіла застійного придушення біологічних стимулів, то цей більший прилад було сконструйовано для знищення блоків, які стояли на шляху вільного переміщення оргонної енергії в атмосфері. Том Росс одного разу сказав, що був певен: ловець хмар і справді виконував свої функції, але тільки Райх і ніхто інший умів оперувати ним.
СОЕ стала таким принагідним поясненням тому, чому акумулятор не завжди був дієвим (в ті часи такого ж висновку доходили і в УПМ): нещодавні вибухи ядерної енергії призвели до розсіювання оргонної енергії, що міститься в атмосфері, й відтак
