Кресова книга справедливих - Ромуальд Неділько

Деякі з місцевих українців надавали допомогу тим, що вціліли після погрому. Дівчатка Христина-Ірина Лепко та Яніна Ґалка знайшли притулок в українок Параски й Мацючки. Пізніше Лепко весь місяць приховувалася українцем Михайлом Ґідзуном.

Українець Степан Столярчук врятував 3-річну доньку вбитих Баранських і виховав як свою дитину, хоча й мав трьох власних дітей.

Наприкінці серпня 1943 року дійшло до нападу на поляків, які повернулися до села на жнива. Кільком особам: Крисяковій з дочкою Богуславою, Адаму Шелестовському та Юзефові Ґрушецькому вдалося дістатись до Локачів – завдяки прихильності українців, які їх вночі переводили та перевозили, сховавши в сіні. «Вже були майже сутінки, – згадує Богуслава Новицька, дівоче Крисяк, – прийшла українка за картоплею і нас побачила. Вона впізнала маму і подала рукою знак, щоб лежати. Вночі прийшла за нами, принесла великий горщик молока, хліб, хустини на голову та мені сорочку. Вона сказала, що ми мусимо втікати, бо бандерівці готують акцію проти поляків, які переховуються. Крім того, коли вбитих закопували в стодолі, дорахувалися, що серед них не було саме моєї мами й мене. Якщо б вони нас знайшли на її полі, то, відомо, що вбили б всю її родину. [...] До нас прийшли чоловік українки і Адам Шелестовський, син польки, яка в липні врятувалася з палаючої обори. [...] Українець вів нас підмоклими луками. Це був найбезпечніший шлях. Його лише освітлювали заграви підпалених польських сіл».

Джерело: L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 23–25 (свідчення Богуслави Новицької, дівоче Крисяк); W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 148.

Запуст Кисилинський, ґміна Кисилин – польсько-німецька (до виїзду німців у 1940 р. до Рейху) колонія.

У липні 1943 року мешканці колонії, після попередження про напад українцем з Кисилина, Петром Парфенюком, подалися до Затурців.

У колонії залишилася, зокрема, врятована під час нападу на кисилинський костел, Тереза Свідерська. Вона аж до жовтня приховувалася в українця Сиротюка. «Кілька разів, – пригадувала багато років після того, – бандерівці обшукували господарство Сиротюків, але нічого підозрілого не виявили. Били також старого Сиротюка і його сина Михайла. Але жоден мене не видав. Щоб далі їх не наражати [...], я вирішила покинути криївку й податися до Затурців. [...] До села я боялася заходити, сиділа й плакала. Раптом я побачила жінку, яка йшла в мою сторону. Я її впізнала. Це була Шкуропатка – українка з Ведмежих Ям. Я злякалася ще більше, бо знала, що вона не сприяє полякам. Вона також мене впізнала і поцікавилася, що я тут роблю. Я збрехала, що йду до свого села, але заблукала. Хочу повернутися до Затурців, але не знаю дороги. Тоді вона вигукнула: „Та ж їх тут повно! Як ти дійшла, що вони тебе не побачили?!” [...]

Вона закинула мені на голову свою хустку, завела до хати, налила червоного борщу та наказала швидко їсти. Я не доторкнулася до їжі, дивилася на двері, з-за яких було чути голосні співи й сміх п’яних бандерівців. „Вони сюди не зайдуть, не бійся, їж, зараз я тебе виведу” [...] вона дала мені велику квітчасту хустку, таку, яку носили українки, вивела в поле і показала напрямок на Затурці. Я не могла повірити, що вона мене не видала».

Джерело: L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 21–23 (свідчення Терези Седлицької, дівоче Свідерська).

Яніна (Іванівка), ґміна Скобелка – колонія й поселення, населені кільканадцятьма польськими й українськими родинами.

У середині липня 1943 року члени УПА вбили декількох поляків і спалили колонію. Особи, які залишилися, змогли втекти завдяки попередженню про напад місцевим українцем, який за це був УПА вбитий.

Джерело: AAN, Komenda Obszaru Lwów, 203/XV-42, Rzezie wołyńskie, арк. 83.

Кисилин, ґміна Кисилин – містечко, в якому проживали 61 єврейська (до ліквідації гетто в 1942 р.), 57 польських і щонайменше 48 українських родин.

11 липня 1943 року велика група членів УПА напала на поляків, які зібралися на недільне богослужіння. Загинуло понад дев’яносто осіб.

Врятованими від масового вбивства в костелі, членами родини Зюлковських, зокрема пораненим Антоні Зюлковським, опікувався українець Никон Дацюк. Допомогу полякам надавали також українці: Сава Ковтунюк, який протягом декількох тижнів у своєму господарстві приховував та годував три родини Славінських і по одній Романовських, Мацяшків та Окульських, а потім групами виводив їх до лісу; Віктор Падлевський, який допомагав Филипкам, Романовським та двом сестрам Славінським – Юзефі й Вероніці; Володимир Палачук, що опікувався Павловськими й Багнецькими; Петро Парфенюк, який захистив Червінків та родину Петра Славінського, а також Остап Коханський і 60-річна Параска Падлевська, яка кіньми завезла до лікарні в Локачах пораненого Володимира-Славоша Дембського.

Дембський також отримав допомогу від Люби Парфенюк. «Після вбивства в костелі і оборони, під час якої я був поранений, мене перевезли до її господарства. Я лежав у стодолі до четверга, доки мене не відвезли до лікарні. Тут приховувався також мій батько і лежали наші особисті речі та деякі цінні предмети. Через два тижні члени УПА викрали й вбили батьків, коли пробували добратися до своєї хати. УПА багато разів приставала до Люби, щоб видала наші речі, але вона їх не віддала».

Джерело: W.S. Dębski, W kręgu kościoła kisielińskiego..., с. 219–224; його ж, Siedmiu sprawiedliwych z Kisielina, [у:] Bracia zza Buga. Wspomnienia z czasu wojny, zebrał J. Turnau, Lublin 1999, с. 25–29.

Кисилівка, ґміна Кисилин – польсько-німецька (до виїзду німців у 1940 р. до Рейху) колонія.

21 серпня 1943 року члени УПА винищили щонайменше 93 особи. Нападу уникнула родина Леона й Владислави Процайлів, яка послухала остереження знайомої українки й бічними дорогами пішки втекла до Володимира-Волинського.

Джерело: Свідчення Петра Процайла, [у:] Okrutna przestroga, oprac. J. Dębski i L. Popek, Lublin 1997, с. 46.

Козятин, ґміна Підбереззя – українське село, в якому проживало сім польських родин.

11 липня 1943 року члени