Кресова книга справедливих - Ромуальд Неділько

Джерело: L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie, Lublin 2000, с. 147 (за свідченням Яна Боровського).

Новосілки, ґміна Олеськ – українське село з декількома польськими родинами.

У липні 1943 року українець Бортничук повідомив місцевого вчителя Щенсного, що йому загрожує небезпека, завдяки чому той зміг втекти разом з дружиною і трійкою дітей.

Джерело: AIPN, II/13, Свідчення Маріанни Таданевич, арк. 23.

Олин (Олень, Улин), ґміна Порицьк/Павлівка – маєток, в якому проживало кільканадцять польських родин.

11 липня 1943 року частина поляків, попереджена одним з українців, змогла втекти від нападу УПА.

Джерело: BOss, 16630/I, t. 5, Tragedia Wołynia trwa, „Nasze Ziemie Wschodnie” 1943, № 5 (серпень–жовтень), арк. 10; AAN, Delegatura Rządu na Kraj, Departament Informacji i Prasy 1943–44, Sprawozdanie sytuacyjne Biura Wschodniego z Ziem Wschodnich z m-c lipiec 1943, sygn. 202/III-193, арк. 42.

Орищі, ґміна Порицьк/Павлівка – польська колонія, яка налічувала сімдесят родин.

11 липня 1943 року члени УПА вбили понад 300 мешканців. Полька на прізвище Мунякова, яка була привалена вкинутими до рову тілами розстріляних поляків, врятувалася завдяки одному з нападаючих. Серед близько 60 вцілілих поляків була Ганна Лесько з новонародженою дитиною. Під час вбивства українка з сусіднього села Самоволя допомогла їй народити та не дозволила вбити ні матері, ні дитини, а потім заопікувалася обома й допомогла втекти. Через деякий час сама була вбита.

Джерело: AW, II/953, Z. Szwal, Zbrodnie dokonane na Polakach w Orzeszynie przez UPA, арк. 2–3; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 892–895.

Порицьк/Павлівка, ґміна Порицьк/Павлівка – містечко, населене, в більшості, євреями (до ліквідації гетто в 1942 р.), а також українцями й поляками.

11 липня 1943 року члени УПА здійснили вбивство людей, які зібралися в костелі. Раніше настоятель костелу, священик Болеслав Шавловський, попереджений Володимиром Кулаєм, українцем з села Порицьк/Павлівка, наказав костельним прислужникам оголосити, щоб люди не приходили на богослужіння об 11 годині, оскільки повинен відбутися напад. Заклики не подіяли, парафіяни чисельно зібралися. Священик не покинув своїх вірних, він був серед близько 100 смертельних жертв нападу. За однією з версій, яку передав, між іншим, Зигмунт Станський, до помираючого священика, на його прохання, з ближньої церкви прибув православний священик, помазав його святими оліями та висповідав.

Янові Б. з Олина, який прибув до костелу разом з дідусем, сестрами й братом, під час нападу вдалося вирватися назовні. «Я пробирався, – він згадував, – через гору вбитих біля головних дверей. Коли виходив на двір, я завмер, бо побачив двох українців при кулеметі. Раптом один сказав іншому: „Пусти, його і так вовки з’їдять”».

З костелу вдалося також вибратись Ришарду Й. з родиною. «Ввечері ми добралися до обійстя нашого колишнього сусіда-українця Кірика М. Там нам дали їсти й переночували. На другий день Кірик М. поїхав до нашої хати в Порицьку/Павлівці і привіз нам валізи з речами, які були готові на всякий випадок, а також сховані гроші та документи. Ввечері 12 липня ми подалися до Сокаля».

Яніну Воєводку, яка вціліла від нападу, два тижні переховував українець Йоахим Кислий. Її матір Ядвігу, також два тижні, переховувала українська родина Ваколюків. Тадеушу Воєводці в перші години після вбивства допомогу надав українець Артем Гаркіс. Двох дівчат – поранену Ельжбету Сажинську і Камілу Цибуховську – зберігав українець Сьоха.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 896–899; Z. Stański, W. Stański, Poryck, miasteczko kresowe – symbol tragedii Polaków na Wołyniu, Toruń 2005, с. 59; B. Odnous, Lato 1943..., с. 107–108 (свідчення Яна Б. і Ришарда Й.).

Русів, ґміна Хотячів – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

Улітку 1943 року родина Лепиків була остережена місцевими українцями про напад УПА, який мав відбутися, і переправлена через Буг в районі Крилова.

Джерело: H. Smalej, Zbrodnie ukraińskie na terenie gminy Moniatycze pow. Hrubieszów w latach 1939–1944, Zamość 2003, с. 86.

Свійчів, ґміна Верба – польсько-українське село.

31 серпня 1943 року члени УПА вбили близько 90 поляків. У день вбивства поляків приховував і надавав їм допомогу українець Гліб Дубенчук. Софію Гасяк з 9-річним синком Ришардом 8,5 місяців приховували Дубенчуки, солтис-українець Цибуля та українська дівчинка Олена Ляшук.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 935–938.

Селець, ґміна Микуличі – українсько-польське село.

13 липня 1943 року внаслідок нападу УПА загинуло кільканадцять поляків. Іншим родинам, серед них Млинарським, удалося втекти, в чому допомогли їм, між іншим, сусіди-українці, Олександр Захарчук і Мойсей Юзюк. Вони переправили людей через річку Лугу (міст був спалений УПА) і довели до залізничної станції Бубнів (ґміна Микуличі), звідки врятовані доїхали до Володимира-Волинського потягом, ескортованим німцями. Родину Стичинських урятував українець Юхно (батько одного з нападаючих). Владислав Шостачук (брат одного з нападаючих) попередив родину Морельовських і завдяки ньому вони вчасно втекли. Родині Ґуляровських у відшукуванні й втечі допоміг українець Льонька Засадко. Він завіз їх у Володимир-Волинський, однак, коли через кілька тижнів повернувся до села на жнива, сам був вбитий.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, IV/64, Свідчення Зигмунта Млинарського, арк. 182зв.; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 866–867.

Сомин, ґміна Олеськ – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

У 1943 році українець Сергій Чоботар деякий час у своєму господарстві приховував дві польки, яких він вивіз з Радович (Ковельський повіт), Катерину Кулаковську і Катерину Млинек, кожну з двійкою дітей, після чого організував переправу обох родин за Буг. Там вони були схоплені українськими поліціантами і передані до Сомина. Обидві польські родини та їхнього українського опікуна місцеві члени УПА вбили.

Джерело: F. Budzisz, Podróż na Wołyń, „Biuletyn Informacyjny.