Кресова книга справедливих - Ромуальд Неділько

10-річним Генріком Шишко заопікувався українець Родіон, син якого був в УПА. У 1944 році радянська влада засудила всю родину на заслання й вивезла до Сибіру разом з хлопцем, якому сім’я дала притулок.

Джерело: W.S. Dębski, W kręgu kościoła kisielińskiego, czyli Wołyniacy z parafii Kisielin, Lublin 1994, с. 214 (за усним свідченням Марії Зінкевич).

Ворончин, ґміна Кисилин – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

15 липня 1943 року у Ворончині, поселенні Келецькому та інших прилеглих місцевостях, від рук бандерівців загинуло понад 60 поляків.

Врятувалося подружжя на прізвище Шимуля. Утікаючи з колонії Забара, вони опинилися в Ворончині, де їх попередив знайомий українець. УПА пограбувала все їхнє майно з возом, але вони самі вціліли.

Станіслава Здзиміра, яка зі своїм дідусем приховувалися в збіжжі, а пізніше два тижні також з матір’ю і молодшими братами й сестрами, згадує про допомогу, яку їм надав їхній сусід, українець Шоп’як: «Коли він мене побачив, то перехрестився і сказав: „Ти жива! Тебе не вбили?!”. Він мені наказав хвилину почекати. Сам пішов додому та повернувся зі шматком хліба й лопатою. [...] показав мені, де закопав Тата. [...] Він нам порадив, щоб ми й надалі залишилися в криївці. [...] Цим маленьким окрайцем хліба, якого мені дав п. Шоп’як, ми жили вже стільки днів. Мама кожного ранку давала нам по кришці. [...] він нас остеріг, що в селі чути плач дитини. Сказав, що якщо хтось чужий буде в селі, тоді він почне клепати косу. І тоді потрібно подавити плач. Ми тоді на личко сестри клали вовняну хустину. Коли так сиділи в полі, ми з братом мріяли. Брат хотів перед смертю виспатися в ліжку, а я хотіла напитися води».

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 172; Wspomnienia Stanisławy Jędrzejczak z domu Zdzymira, „Biuletyn Informacyjny. 27 Wołyńska Dywizja AK” 2000, № 1, с. 67–71.

Горохівка, ґміна Хорів – польсько-українська колонія.

12–14 липня 1943 року, в результаті українського нападу й облави на втікачів, загинуло близько сорока поляків.

Врятувалися, між іншим, Юзефа Ґоліш з дочками Геленою й Марією. З місця страти їх двічі врятував член УПА, якому вдалося переконати нападників, щоб ті їх не вбивали. Родина залишилася в селі єдиною, аж до експатріації в 1946 році.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 140; L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 25–26.

Дружкопіль, ґміна Брани – єврейське (до 1942 р.) містечко і українське село, населені також кількадесятьма польськими родинами.

Уночі з 12 на 13 липня 1943 року родину Юзефа Маєвського забрав до своєї стодоли сусід-українець, Андрій Сосовець, та заховав її у сховищі. Цієї ж ночі під хату Маєвських підводою під’їхали бандерівці і, не заставши нікого, від’їхали.

Джерело: L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 154 (за свідченням Юзефа-Казимира Маєвського).

Дунай, ґміна Кисилин – польська колонія.

8 серпня 1943 року, в результаті нападу УПА, загинуло вісімнадцять осіб.

За спогадами Збігнева Якубовського з Адамівки (ґміна Купичів Ковельського повіту), який у той час перебував з родиною в Дунаї, його мати та сестра Мирослава під час втечі потрапили в хату українки, що була заміжня за поляком Ольшанським, котра сховала їх на горищі обори. «Бандерівці увірвалися до цієї хати в пошуках утікачів. Сильно побили цю українку, щоб сказала, де сховалися дві польки. Та, однак, не зрадила місця переховування моєї мами, й завдяки цьому мама з Міркою уціліли».

Джерело: Z. Jakubowski, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2001, № 51, с. 40.

Журавець, ґміна Кисилин – німецька колонія, після виїзду німців у 1940 році до Рейху, заселена кількадесятьма польськими й кількома українськими родинами.

Ян Лопушинський згадує, як в липні 1943 року його сусід-українець Гап’як, під час нападу УПА позичив воза й коня Томашу Ґуракові з родиною, що допомогло їм у втечі до Затурців. Гап’яка з цього приводу викликали на допит до штабу УПА в Мочулках (ґміна Купичів Ковельського повіту).

Яна і Реґіну Лопушинських про антипольську акцію (яка відбулася 8 серпня 1943 р. в сусідніх місцевостях) попередила доброзичлива українка, Ольга Василевська, завдяки чому вони встигли втекти до Затурців, а звідти до Володимира-Волинського.

У серпні 1943 року, коли до свого господарства прибув Болеслав Зінкевич, до нього прийшов українець Коля Мужичук і сказав, щоб той негайно втікав, тому що він отримав наказ його вбити.

Джерело: W.S. Dębski, W kręgu kościoła kisielińskiego..., с. 160, 162 (свідчення Яна Лопушинського); L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 109 (свідчення Реґіни Лопушинської).

Забара, ґміна Кисилин – німецька колонія, після виїзду німців у 1940 році до Рейху, заселена поляками й українцями.

18 липня 1943 року члени УПА вбили понад двадцять поляків.

З родини Стемпєнів врятувалася донечка Дануся. Поранена в голову, вона вибралася з-під тіл своїх рідних, пішла до знайомого українця, а він відвіз її до маєтку Затурці.

Владислава Ґньота врятувала шкільна подруга, дочка солтиса Дениса Романюка, який брав участь у вбивствах. Матір Ґньота, яка втекла від масового вбивства, сімнадцять днів приховував українець Микола Осипчук з села Студині, а опісля його дружина провела її, в українському одязі, до маєтку Затурці.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 174.

Замличі, ґміна Хорів – село й маєток, у більшості, населені українцями.

11 липня 1943 року велика група членів УПА в обох місцевостях вбила близько 100 поляків.