Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

Райх сподівався, що його акумулятор оргонної енергії, лікуючи рани, опіки та імунізуючи Америку від променевої хвороби, відіграє значиму роль у війні з тим, що той тепер називав «червоним фашизмом». Він виступив із пропозицією відіслати до Кореї підрозділ медичної служби, який би лікував солдатів за допомогою акумулятора, і розпочав збір коштів на потреби корейських дітей-сиріт війни. У грудні того року його загін лікарів-оргономістів планував створити захисні підрозділи у самому Нью-Йорку та в його передмістях; кожен підрозділ складався із двох лікарів, медсестри, соціального працівника та щонайменше двох асистентів, до зубів озброєних оргонними приладами на випадок ядерної атаки.

Упродовж останніх двох років Райх намагався зацікавити Комісію з питань атомної енергії із Оук-Ридж, штат Теннессі, в акумуляторах оргонної енергії як у потенційних ліках від променевої хвороби. Райх також запропонував, щоб бомбосховища будували за архітектурною моделлю величезних оргонних акумуляторів, тому що, на його думку, поле оргонної енергії, що утворювалося всередині, було здатним відбивати атомну радіацію. У КЗПАЕ тоді вирішили, як вони відзвітували до ФБР, що «наукові теорії Райха разом із його експериментами, — душевно хворі та безглузді».

Райх узявся писати Елеонорі Рузвельт, яка користувалася репутацією поборника за емігрантів, аби розповісти їй про доброчинну роль, яку, на випадок війни, могла б взяти на себе оргонна енергія. Вона передала листа та прикріплену до нього статтю Робертові Оппенгаймеру, колишньому голові Мангеттенського проекту із Лос-Аламос, який тепер був директором Інституту перспективних досліджень імені Ейнштейна Принстонського університету, консультантом КЗПАЕ і до того ж палким противником розробок водневої бомби. Той відписав: «Шкода, але докази, подані у статті [про оргонну енергію], викликають підозру, що братися за таке — ошуканство. Я не зміг знайти в цьому нічого, що б хоч якось переконало мене»{464}.

У відповідь на аварійну ситуацію глобального масштабу, сповнений наснаги продемонструвати скептикам, що він міг стати в нагоді, Райх вдався до ще одного експериментального делірію. Комісія з питань атомної енергії (КЗПАЕ) знову отримала від нього лист-запит на зразки радіоактивного елемента фосфор-32: Райх сподівався довести дієвість акумуляторів оргонної енергії у нейтралізації атомної радіації. Коли КЗПАЕ, які вже отаврували його заняття гаянням часу, не відповіла на його запит, він замовив дві пробірки чистого радію ємкістю один міліграм у приватної лабораторії. Насичені радієм голки він збирався встромляти в мишей, допоки в тих не розвинеться променева хвороба, а потім планував зцілити їх в акумуляторі, підігнаному під їхні пропорції.

5 січня 1951 року Райх провів попереднє випробування, яке, зі своєю схильністю до офіціозних акронімів, назвав експериментом ОРАЯР (Оргономічна антиядерна радіація). Коли КЗПАЕ проводила свої ядерні випробовування в Лас-Вегасі, Райхові здавалося, що він паралельно проводить рівнозначно важливі дослідження в Мені. Одну з пробірок із радієм, не витягнувши її із свинцевої оболонки, він поклав до «оргонного зарядника» (банку з-під кави, обгорнуту металевою ватою) і поставив в акумулятор із двадцятьма шарами обшивки, який, своєю чергою, поставили до оргонної кімнати в навчальній лабораторії. Оргонні прилади, складені у стіг, мов китайські коробочки[86], були чимось на кшталт ядерного сховища із реверсивним принципом дії. Райх очікував, що радіація утримуватиметься там і з часом нейтралізується.

Однак Райхові видалося, що все сталося точнісінько навпаки: радій збуджувався та концентрувався й, виділяючи радіоактивну токсичність, вивергнувся назовні — над Оргононом утворилася небезпечна і темна хмара-гриб. Через п’ять годин, згідно з його описами, повітря в лабораторії все ще було зараженим: дихати було важко, а стіни немовби променилися, рівень радіоактивності сягав позначки, на якій радіометр Гейгера-Мюллера аж глушився.

Радій прибрали, а лабораторію провітрили, але цього було недостатньо. Райх припустив, що під впливом радіоактивності оргонна енергія мутувала в небезпечний полютант, який він назвав Смертоносною оргонною енергією або ж СОЕ: «Розгнівана, нейтралізатор сама по собі, вона намагалася вбити свого подразника — атомну радіацію». Оргонна енергія, яка доти вважалася суто силою добра, чогось спротивилась йому. «Існує смертоносна оргонна енергія, — Райх писатиме після 1951 року. — Вона присутня в повітрі. Це засвідчують такі прилади, як радіометр Гейгера-Мюллера. Це болотиста речовина… Застійна, смертоносна вода, що не тече». Тепер боротьба уже тривала не за те, аби акумулювати «енергію життя», а щоб відсторонити її від цього смертоносного аспекту. (Знайшовши у своїй теорії місце і для Танатос, і для Ерос, Райх, здається, починав розуміти інстинкт смерті, про який говорив Фрейд і проти якого він палко боровся на початку 1930-х.)

Згідно з твердженнями Майрона Шарафа, який у той час перебував в Оргононі, Райх «надзвичайно захопився» потужною біофізичною реакцією, свідком якої став. «Це було жахливо і водночас підбадьорливо, — Райх писав Ніллу, — наче я допив до дна чашу розуміння нашого Всесвіту. Я ще не до кінця все усвідомив, але це вперше за 30 років моєї дослідницької кар’єри я переживаю таке зміщення пластів».

Не зупинившись перед вірогідною небезпекою, Райх по годині щодня протягом 6 наступних днів повторював експеримент ОРАЯР. Останнього дня вже через декілька хвилин після того, як він поклав радій у 20-шаровий акумулятор, було достатньо, аби з відстані 250 футів[87] побачити, що повітря всередині лабораторії затуманилося. «Було чітко видно, як воно рухається, — писав Райх, — й крізь призму скла забарвлення його відблискувало то синім, то пурпуровим». Як стверджував Бейкер, який, разом із Аланом Коттом та Честером Рафаелом приїхав до Оргонону через тиждень після проведення першого експерименту, Райх та інші стверджували, що навіть на відстані їх «нудило і з’являлося відчуття млявості… Вони зблідли й відчували тиск у ділянці чола».

Після нападу нудоти Райх поплентався до лабораторії, де добряче випив і заснув. Бейкер пригадує, що, прокинувшись, Райх сказав, що почував себе «винятково осмислено