Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Шараф писав, що «Райха інколи критикували за те, що той занадто ніжно й лагідно поводився з Євою, коли та була ще маленькою дівчинкою. Райхова подруга й колишня коханка Лія Лазкі розказала Шарафу, що одного разу, поїхавши на відпочинок, майже на тиждень залишила свого чотирирічного сина Тоні з Райхами. І коли приїхала забрати його, то розкритикувала Райха за те, що він надто часто обіймає свою доньку, адже це могло стати на заваді формуванню здорових стосунків з чоловіками, коли та виросте. Він розлютився. Вона нагадала йому, що у Секс-Полі займала посаду експерта з питань виховання дітей, тож до її поради варто було б прислухатися, а той злісно відповів, щоб та не пхала свою експертність до виховання його дітей. Райхова братова (яка після загибелі його брата у віці 26 років вийшла заміж за батька Енні Райх) несхвально пригадувала, що коли Тоні та Єва роздягалися для денного сну, Райх підглядав за ними крізь замкову щілину, сподіваючись вгледіти, хто першим зробить крок назустріч сексу (дітлахи просто хихотіли собі й потім засинали). Шараф проводить паралелі між цим випадком і тим, як Райх ще малим шпигував за своєю матір’ю та репетитором.
За такого розрізу ситуативної кон’юнктури характеризувати Райха як педофіла було б неправильно. Однак, цей випадок підтверджує, що Райхове послання про сексуальну лібералізацію, безсумнівно, спантеличувало дітей, на яких було спрямованим — дітей, на чиї плечі впав тягар його утопічних надій. Едіт Крамер — подруга дитинства Пітера Геллера, — яка пізніше стала терапевтом і чия мама пробувала вкоротити собі віку в богемному середовищі на озері Грундльзее, пізніше прокоментувала, що «атмосфера тієї минулої епохи» із притаманною їй сексуальною ліберальністю, мабуть, «була надто звабливою для дітей». Лора Райх, можливо, й не має доказів, які можна було б прикріпити до звинувачень на адресу її батька, але факт того, що в дитинстві вона відчувала загрозу, що випливала із постійного наголосу ним на дитячій сексуальності, залишається незмінним. Перед тим, як вони роз’їхалися, Райх та Енні вели щоденник про статеве виховання їхніх дітей, і постійне інформування чотирирічних дітлахів про реалії життя та сексуальності, як того можна було очікувати, було темою, що не стихала в їхньому домі. У «Сексуальній революції» Райх стверджує, що єдина слушна причина для того, щоб заборонити дітям дивитися, як ви займаєтеся сексом, — те, що їхня присутність може стати на заваді вашій насолоді. Така заява розпустила чутки, що Райх практикував проведення таких виховних експериментів.
Райхів вердикт стосовно Сільверта і Дюваля був радикально дефективним; виявилося, що й безліч інших членів ОДДЦ (чув він про це чи ні) також піддавали дітей сексуальному насильству. Сюзанна Штайг, небога прихильника Райха Вільяма Штайга, ілюстратор із «New Yorker», яка малювала ілюстрації для Райхової «Слухай, маленька людино», опублікувала онлайн-мемуари «Мій дитячий досвід терапії за методом Райха», у яких заявляє, що під час сеансів вегетотерапії їй мастурбувала Феліція Сакс: «Схожа на циганку жінка, зодягнена в блискучі шовки, в якої груди випадали з блузки». Також там зазначалося, що вона піддавалася тортурам від містера Бейкера, який своїх синів також відправив на сеанси терапії із Сакс, яка, між іншим, практикувала винятково жорстку техніку вегетотерапії. Навіть більше, вона розказала й про іншого райхівця, який упродовж місяців повторно ґвалтував свою одинадцятирічну пацієнтку (вочевидь, неназваного аналітика згодом запроторили до психіатричної установи).
Коли їй було шість чи сім, Штайг поїхала на вакації до штату Мен. Там дружина Шарафа Ґрета Гофф переконала її переспати з Пітером Райхом («Усе, що треба знати про акт злягання, Пітерові відомо з віку трьох років, — писав Райх у своїй неопублікованій праці під назвою «Мовчазний споглядач» (1952). — Він уже пройшов крізь свій перший інтимний генітальний досвід із дівчатками свого віку»). Повернувшись додому, Штайг пішла на черговий сеанс, де Бейкер схопив її за ногу і сказав: «Відчуваєш щось тут, коли думаєш про Пітера?». Те, що він знав про сексуальне заохочення від пані Гофф, змусило Штайг думати, що вона «була частиною експерименту».
«Усе життя мені довелося боротися з наслідками мого травматичного дитинства, повного наруги та зради, — писала Сюзанна Штайг. — Я вважаю, що райхівці були елітарними жертвами манії величі, які по-справжньому вірили в те, що робили. Жоден із них не був хоч на крапельку співчутливим чи то прихильним до дітей. Значна їхня кількість була садистами. Я щиро сподіваюся, що правда про те, що з нами трапилося, стане загальновідомою… Це повчальна історія про справжніх ідейників та зло, яке вони творять».
* * *
Через два роки після проваленої демонстрації-огляду Пакі Райт у підвалі, що у Форест-Гіллз, люди з департаменту освіти допитували Альберта Дюваля щодо його керівництва ОДДЦ за відсутності належної медичної ліцензії штату Нью-Йорк (у нього була лише одна, яка дозволяла практикувати в Нью-Джерсі та Теннессі). До Медичного товариства штату Нью-Йорк надійшла скарга, в якій Дюваля звинувачували в проведені в клініці «сексуального рекету над дітьми». Первинний позивач, медсестра з Нью-Джерсі, заявила, що Дюваль, навчивши його, як «задовольняти себе»,
