Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

завдав неоціненної шкоди її 5-річному синові, який був німим. Перш ніж його мати й сама не заявилася на декілька сеансів аналізу, під час яких, за її свідченнями, Дюваль домагався її, вони з Дювалем бачилися впродовж трьох місяців. Дюваль відповів на скаргу, сказавши, що у тої «розвинулися генітальні почуття, з якими та не змогла дати раду, і відтак стала емоційно “чумовою”».

У березні 1952 року департамент освіти міста Нью-Йорка відіслав спеціального слідчого Гелен Блау відвідати клініку. Вона приїхала буцімто на сеанс терапії з Дювалем, «відкрита до флірту жінка, що на свою викличну одежу ще й відро парфумів вилила, — за словами Бейкера, — і скаржилась вона на постійну втому, запаморочення та втрату ніжних відчуттів до свого чоловіка». Той її роздягнув, поклав на спину і сказав глибоко вдихати, тим часом стратегічно натискаючи на певні частини її тіла. Наступного разу з нею приїхав її “чоловік”, якому було цікаво подивитися на акумулятор і дізнатися більше про те, як він працює. Ще через тиждень ця “парочка” в компанії двох інших інспекторів повернулася, щоб уже заарештувати Дюваля за «акт моральної розбещеності щодо дітей».

Райх погодився закрити ОДДЦ, і справу проти Дюваля, відповідно, теж закинули в архів. Дюваль переїхав до Каліфорнії, де розпочав практику в Лос-Анджелесі: Джуді Ґарланд вислала свою доньку, Лорну Люфт, аби та зустрілась із ним там.

Десять

23 вересня 1949 року президент Трумен оголосив новину, що чотирирічна монополія Сполучених Штатів на володіння ядерною зброєю завершилася. Радянський Союз зумів провести випробування своєї першої ядерної бомби на два роки скоріше, аніж прогнозували в ЦРУ. У світлі нової загрози, боязнь небезпеки, яку за собою несли радіація та шпигунство, проникла в голови натовпу. Девід Бредлі, військовий лікар із Вісконсина, який став свідком ядерних випробовувань поблизу коралового острова Бікіні, написав та опублікував книгу-бестселер, в якій застерігав читачів щодо невидимої й всепроникної дії радіації. Цю працю лиховісно ознаменували «Не сховаєшся» (1949) — то була назва, яка стала уособленням параної, що правила тією епохою. Холодна війна швидко набрала обертів; 1949 року в Америки було 200 ядерних боєголовок, 1950 року — 290, а станом на 1952 рік в арсеналі назбирався уже 841 «прилад». Трумен також видав указ про розробку набагато потужнішої водневої бомби.

1949 року справу Алджера Гісса передали до суду на підставі звинувачувального акту за завідомо неправдиві свідчення: його підозрювали в тому, що він, заперечуючи своє радянське шпигунство, збрехав перед Комісією з розслідування антиамериканської діяльності (молодий Ричард Ніксон був серед тих, хто тоді не повірив йому). Високий посадовець держдепартаменту, учасник Ялтинської конференції, який долучився до складання Статуту ООН, Гісс був звинувачений у комунізмі та передачі росіянам через колишнього члена комуністичної партії Вітакера Чемберза засекреченої інформації. Упродовж року його резонансна справа тинялася судами і врешті стала призмою для бурхливої ескалації повного підозр та недовіри клімату «холодної війни». Того року антикомунізм сягнув нових висот: положення Закону про реєстрацію громадян 1940 року, або Акта Сміта, застосували для судового переслідування комуністичних лідерів. У результаті партія швидко збанкрутувала й була внесена до чорного політичного списку. Усі, хто не здав свого партквитка, були змушені піти в підпілля.

Його взяли під варту в січні 1950 року й засудили до п’яти років позбавлення волі (через два тижні після виголошення вироку Клаус Фукс, фізик, що працював у Лос-Аламос[84], зізнався, що саме він вкрав ядерні таємниці, які допомогли СРСР розробити бомбу, і того ж літа Джуліус та Етель Розенбергів[85] заарештували і висунули їм ідентичні звинувачення). Наступного місяця, відчувши, що руки республіканців — партії, яка не займала президентського крісла від 1933 року — нарешті розв’язані, сенатор Джозеф МакКарті вписав своє ім’я в аннали епохи, увірвавшись на національну політичну сцену зі своєю драматичною, проте необґрунтованою, заявою, що в держдепартаменті США працюють 205 «відкритих» комуністів (МакКарті пізніше скинув це число до 57-ми, і попри те, що багато людей втратили свої посади, він так і не зміг довести правдивості хоч одного з обвинувачень). МакКарті був голосом паніки та нестабільності нової політичної епохи. Як пізніше про МакКарті скаже Едвард Мерроу, ведучий програм американської телерадіокомпанії «CBS»: «Не створював він переполоху; радше експлуатував його, і то доволі успішно».

1950 року Маргарет Чейз Сміт, сенаторка від штату Мен — республіканка з помірними поглядами на політику, критикувала «тоталітарні методи» МакКарті, який, як вона казала, цинічно намагався привести «Республіканську партію до перемоги крізь егоїстичну експлуатацію страху, мракобісся, невідання та нетерпимості». У цій новій, сповненій перестраху атмосфері, сховане далеко у штаті Мен коло Райхового спілкування потрапило під підозрілі погляди багатьох місцевих жителів. Ті кликали їх «Оргіями», а зряснілого німецьким акцентом Райха зображали як персонажа штибу доктора Калігáрі. Один із місцевих на ім’я Том Росс розказував, що коли пішов з роботи на місцевій пральні, збираючись влаштуватися завгоспом до Райха, усі його застерігали: «Хлопче, як підеш працювати до нього, він закриє тебе в одній з тих камер і більше ніколи не побачиш ти сонячного світла». У громадських бібліотеках округу Ренджелей заборонили зберігати Райхові книги, бо ті пропагували плекання дитячих сексуальних імпульсів, а відкриті сьогодні теки ФБР переповнені написаними від