Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

По Ренджелей ходили чутки, що Райх конструював у своїх володіннях атомну бомбу, що райхівці були «комуністичною установою» і що камерою своєю користувалися для актів «сексуального збоченства». Власник одного з місцевих магазинів сказав, що Оргонон «кишів сексом» і що ті «цікавились нудизмом й іншими темними ділами». Окрім того, припускалося, що «Роллінг Гілл Фарм» — літній табір, що функціонував за педагогічними принципами Нілла й до якого ходив син Райха Пітер, — був дитячим нудистським табором, пов’язаним із Райховими діяннями, та «центром поживи» для райхівців-педофілів. Той кореспондент із надто бурхливою уявою навіть припустив, що однієї ночі бачив бурштинове світло, що блимало з ферми в Оргононі, що за дві милі від його помешкання. На його думку, то була незаконна сигнальна система.

У жовтні 1949 року ФБР послало туди агента, аби той усе розвідав. Доказів правдивості жодної із обвинувальних заяв знайдено не було, хоча акумулятор в ігровій кімнаті школи «Роллінг Гілл Фарм» знайшовся (інспектор УПМ, який пізніше завітав до школи, був здивований, що діти там ходять повністю одягнені і що то «доволі висококласне місце»). У своєму звіті до бюро, агент постановив: «Під час останньої поїздки до Мену було встановлено, що мешканці сільських місцевостей штату дуже стурбовані поточною ситуацією в міжнародній політиці й схильні до недовірливого ставлення до всіх, хто не є уродженцем району, але проживає на постійній основі чи перебуває проїздом у їхніх краях».

У серпні 1950 року на завершення літньої конвенції, присвяченої виходу у світ «Дітей майбутнього», Райх із надією, що тому вдасться розвіяти хоч якісь із тих чуток, що гуляли вулицями міста, попросив доктора Елзворта Бейкера, голову Американської асоціації лікарів-оргономістів, виголосити промову перед місцевим населенням, яке він запросив до Оргонону на день відкритих дверей. «Я певен того, що для багатьох з вас Оргонон — місце, повне таємничості й загадок, і знаю, що ви чули багато чуток про нас, — сказав доктор Бейкер групі людей, що зібралася в навчальній лабораторії. — Наприклад, про телескоп, який багато з вас бачили сьогодні на даху Обсерваторії оргонної енергії, говорили, що це кулемет; про доктора Райха розказують, що він винайшов чудотворні ліки від раку; і багато чого сумнівного лунало про те, що повсюди секс або ж те, що має до нього безпосередній стосунок. Мета сьогоднішньої лекції — дати остаточні відповіді на декотрі з цих запитань».

Вочевидь, нічого йому не вдалося. У листі, який було надіслано того листопада тридцятьом мешканцям округу Ренджелей (копію листа направлено до ФБР), вказувалося, що «дев’ять працівників Оргонону» намагалися припинити поширення чуток, які лише набрали обертів після промови Бейкера:

«Тепер, коли увесь цей бунт, викликаний лекцією, яку доктор Елзворт Ф. Бейкер прочитав в Оргононі наприкінці серпня, стих, ми дозволимо собі сказати вам таке… У нас тут не бордель, як то Фаулери припускають у своїх чутках; нам немає, що приховувати, ми не проводимо сексуальних оргій і ми не “комуністи”. Містер Шараф не куртизанить за дівчатами по нічному місту, а Пітер Райх не займається ексгібіціонізмом в школі; роздягнутися на прилеглій до школи території його змусила група агресивно налаштованих хлопчаків. Ми не зваблюємо маленьких дітей і не розбещуємо підлітків. Ми не “згодовуємо” пацієнтів лікарям і щоночі не міняємо сексуальних партнерів. У нас немає зброї, а в обсерваторії в нас лише телескоп та наукові інструменти, і коли о 3-й чи то 4-й ранку в наших вікнах горить світло, то це означає, що хтось сидить за своїм робочим столом і читає або щось занотовує, чи підраховує».

Пітер Райх описував своє дитинство у Мені як «доволі важке. Мене й справді так не на жарт піддали гонінню, і то були дуже важкі часи». У школі в Ренджелей він був жертвою переслідування — його змушували роздягатися та закидали камінням. «Пригадую, що ще малим, — пояснює Пітер, — перш ніж з’явилися “Плейбой” та усілякі порножурнали, були такі-собі журнали, що звалися щось на кшталт “Детектів” і таке всяке. Я дуже добре пам’ятаю один із номерів, на обкладинці якого були жінки, що носили на очах оті вузенькі чорні маски — епохальну ознаку того, що це журнал для дорослих — і от у тому номері була ілюстрація, намальована від руки, не фото: цілий ряд оргонних акумуляторів, у них чоловіки визирають з віконець, а перед ними танцює дівчинка в пеньюарі, а ті, сидячи у тих камерах сексу, натирають свої огірки. Люди й справді думали, що якщо залізти до цієї камери, то оргазмічні відчуття будуть інтенсивнішими, і нічого було з тим вдіяти. От уявіть, задумайтеся просто: ось місцева цирульня, і ось вони люди — сидять, читають у журналі про цих чоловіків, що за чотири милі від них сидять і дрочать. Господи Ісусе! І це в 50-х роках у маленькому селищі міського типу. Хоча — чого я розпинаюся! Америки цим я вам точно не відкрив».

У червні 1950 року розпочалася Корейська війна, яка лютуватиме впродовж трьох наступних років. То був перший збройний конфлікт у рамках «холодної війни», і, враховуючи, що дві наддержави тепер уже мали ядерну зброю, а гонитва за тим, хто швидше розробить водневу бомбу, набирала швидких обертів, панував тотальний перестрах, що світ потихеньку падав у яму глобального ядерного конфлікту — Армагедону. У своєму щоденнику президент Трумен залишив стоїчну заувагу: «Скидається на те, що Третя світова тут — сподіваюся, що помиляюся, — але ми, що б там не чекало нас за