Італії. У 1959 р. виїхав до Канади, де душпастирював серед російських емігрантів у Монреалі. Помер у Монреалі 26 червня 1995 р. Залишив спогади про своє перебування в СРСР: Pietro Leoni. Spia del Vaticano. Roma 1959 (російський переклад у вид.: “Шпионы Ватикана…”. О трагическом пути священиков-миссионеров: воспоминания Пьетро Леони, обзор материалов следственних дел. Москва 2012). Про о. Петра Леоні див.: Mara Quadri, Alessandro Rondoni. Pietro Leoni. Roma 1999; Antonio Costa, Enrica Zini. La Fede e il Martirio. Padre Pietro Leoni S.J., un missionario italiano nell’inferno dei Gulag. Rimini 2001. ">[595] і о. Купчинський — польський парох з Києва[596]. Якось було повнісенько на так званому “воґзалі”, всі стояли, як оселедці. Мені зробили місце, і я сів на мішку, і так просидів цілу ніч. Від отця Леоні я довідався, що його засуджено на 25 літ другий раз, за якийсь там невторопний і необережний виступ.
Там стрінув я вже єпископа Чарнецького і ще когось зі знакомих. Їх так само обікрали, вели пішком якусь частину дороги, а єпископа Чарнецького провадили попід руки, бо не мав сили йти. В ляґрі поведінка була дуже груба. Усе начальство робило вражіння катів, випашених в ляґрах, циніків, садистів, позбавлених всякого людського почуття.
По кількох днях нас знову кинули на етап. Серед зливного дощу ми йшли під гору на стацію залізничу з 3–5 км, а потім заквагонами далі на Печору. В дорозі дали мені тільки горячої води, а о. Осадца знайшов ще в себе трошки чаю. Таке саме повторилося ще, мабуть, у В’ятці. Етапи — це найбільш мучачі, просто вбивчі переходи. З такими самими пригодами нас привезено вкінці на Печору. Цілу дорогу від В’ятки до Інти по одній і по другій стороні рейок було видно ляґри.
Коли нас привели до ляґера Печора, то там вже була свобідніша поведінка конвою, бо звідтам втікати ніхто не втік. Зі мною висадили єпископа Чарнецького і ще когось там, а о. Осадцу повезли далі під Воркуту до Абезя[597], де він і помер. Був це священик побожний, з великим дитинним довір’ям до Матері Божої, але зовсім непрактичний і без зрозуміння страшних умовин, серед яких жив.
