



Спомини - Йосип Сліпий
На самому початку побуту в Інті підійшов до мене якийсь молодий чоловік літ тридцяти і приніс мені хліба, кажучи: “Я знаю, що ви тепер у великій потребі, і бодай тим хочу вам помогти. Ви мене не знаєте, але я вас знаю”. Він розповів мені, що він з Великої України, син українського православного священика, батько був автокефальним і належав до митрополита Липківського[602] та був свячений митрополитом Липківським на єпископа, очевидно, неважно. Коли зліквідували Автокефальну Церкву, то прийшов якийсь інший єпископ, важно свячений, і святив батька другий раз. Він питав батька, і батько, старший священик, казав йому прийняти ще раз свячення. Але опісля того єпископа арештували, і тоді прийшов єпископ “сергіївець” від патріярха Сергія, що признавав большевицьку владу, і той святив його третій раз. Вкінці його арештували і заслали, і він працював в канцелярії ляґпункта, як писав, і там довідався, що мене привезли до їхнього ляґпункта. Він часом ще приносив хліба, але пізніше я дістав посилку, так що міг я ще й іншим помогти. Він часом попереджав мене, якщо заходила якась небезпека або новий етап.
Був там старшим фельдшером якийсь українець з Харкова, який зразу відносився до мене добре, і я йому дещо давав, та й, здавалося, що він чесна людина, але несподівано нагло змінився: жадав від мене грошей та грозив всякими неприємностями. Це, власне, така по більшості психіка “східняків”. Здається, що чесна людина й інтеліґентна, яка вкоротці зміняється, як віха, і продає, як цинік, без жодних моральних засад. І такий є загал. Рідко були люди чесні і послідовні. Лікар-галичанин давав мені часом совітські ґазети прочитати, і в них вже зарисовувалися різниці між Радянським Союзом, з одного боку, а Америкою, Анґлією і Францією, з другого.
Я правив там щодня Службу Божу і причащав єпископа Чарнецького і отця Градюка, бо вони чи не могли, чи боялися. Цей останній сказав мені, що мусів виправити отця Скрутеня на еміґрацію, бо він хотів стати професором на Львівському університеті, і навіть професор Крип’якевич обіцяв його підтримувати. Також переповідав, що єпископ Хомишин називав отця Скрутеня “начитаним дітваком” і жалувався на його амбіції.
Була там в ляґрі й одна жінка, вірменка, з Москви, та працювала в “кип’ятилці”[603], яка прийшла до мене і принесла воду з пареної берези, бо з берези і хвої можна одержати вітаміни і тим, бодай трошки, рятуватися проти цинги, що там винищувала людей, починаючи від випадання зубів. Здавалося, що вона дуже прихильна і порядна, але потім показалося, що то шпіонка. В неї в “кип’ятилці” можна було деколи зварити якоїсь зупи. Вона зачала мене провокувати, кажучи, що жена “опера” породила дитину, і щоби я її охрестив. На те я спитав її, чи вона вміє хрестити, припускаючи, що то якась дуже сумнівна справа, а вона відповіла, що вміє. “То охрестіть Ви, а пізніше, як буде можливість, то священик доповнить обряд хрещення”. За кілька днів вона знову прийшла, ніби від жени “опера” з вісткою, що дитина померла, щоби я її похоронив. “Чи дитина була охрещена?” — спитав я. — “Так, охрещена”. Тоді я сказав, що от тут відправлю панахиду з пам’яті за дитину, а там не можна йти. Вона навіть хотіла сповідатися, але я відправив її до єпископа Чарнецького, бо на нього звертали менше уваги. Не знаю, чи вона в дійсності сповідалася. Але показалося, що мої підозріння були зовсім оправдані, бо вже все було приготоване, щоб мене зловити на горячому вчинкові і відставити до закритої тюрми. Так переказав