Кресова книга справедливих - Ромуальд Неділько

Троє дітей Яна Кшиштана, які вибралися з кузні та сховалися в збіжжі, взяла до себе стара українка. Через деякий час прийшли до неї члени УПА, змусили віддати дітей і втопили їх у криниці.

Павло Буба, попереджений старим українцем, що члени УПА для нього і його дружини-українки видали смертний вирок, утік до свого брата у Володимир.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 828–829; AIPN, 27 WDAK, IV/17, Свідчення Альфонса Кшиштана, арк. 65–67.

Домінополь, ґміна Верба – польське село, в якому також проживало декілька українських родин.

У липні 1943 року члени УПА вбили близько 250 осіб. Як згадує Мечислав Леськевич, загинуло, між іншим, кількадесят поляків, членів польсько-українського партизанського відділу, організованого з ініціативи УПА нібито для спільної боротьби з німцями.

За спогадами Франциска П’юрковського (псевдонім «Коваль»), в селі залишилася польсько-українська родина, в якій двох синів належали до УПА. Вони задумували вбити матір-польку, однак батько-українець став на її захист і застрелив одного з них. Другий син утік і через деякий час застрелив батька, натомість старенька мати залишилася жива, тому що командир групи бандерівців не дозволив її застрелити.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, IV/23, Свідчення Мечислава Леськевича, арк. 86–88; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 916 (на основі свідчення Франциска П’юрковського).

Дуліби, ґміна Олеськ – українське село.

З початку вересня 1943 року українка на ім’я Малашка півроку переховувала у своєму господарстві Броніслава Куниша з Грабини (ґміна Олеськ), який врятувався від вбивства 140 осіб в колонії Сорочин (ґміна Олеськ), здійсненого УПА 29 серпня 1943 року. Коваль на ім’я Павло певний час переховував його, а потім випровадив у Турійськ (Ковельський повіт) інших врятованих мешканців Грабини, Юзефу Ярошек з дітьми та Чижову з двійкою дітей.

6-річною Терезою Персон, яка як єдина залишилася живою з усієї родини Персонів, убитої в Небридові 29 серпня 1943 року, два роки опікувалися Дмитро, Наташа і Катя Хвищуки. «Ця родина, наражаючи на небезпеку своє життя, опікувалася мною та багато років після трагедії, могилами моїх найближчих. У жовтні 1994 року дирекція колгоспу Дуліби поставила пам’ятник, металевий хрест та огорожу на могилах моїх батьків, братів і сестер, убитих на колгоспному полі та в лісі. До сьогодні місцеві українці називають ці околиці „Персоновим полем”».

Українець Сидорук, – подає Казимир Косовський, – три місяці приховував кравця Болеслава Баньку з дружиною і трійкою дітей. 11 листопада 1943 року всі були знищені УПА, члени якої раніше використовували Баньку для шиття мундирів і, мабуть, тому так довго дозволяли його зберігати.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 872; Свідчення Терези Ґуз, дівоче Персон, [у:] Okrutna przestroga..., с. 324; AIPN, 27 WDAK, IV/20, Свідчення Казимира Косовського, арк. 75зв.

Жджари Великі, ґміна Грибовиця – українське село, в якому проживало дванадцять польських родин.

11 липня 1943 року члени УПА і місцеві українці вбили невизначену кількість поляків. Врятувалася родина вчителя і члена конспірації СЗБ-АК Яна Цихоцького, яку в останній момент перед нападом остеріг українець, Іван Балут.

Обставини події Цихоцький описав у тексті, анонімно вміщеному в конспіративному журналі „Walka” («Боротьба»):

«Протягом 26 років серед місцевого населення я користувався найкращою довірою, був для цих людей батьком, учителем, лікарем, суддею, війтом, на кожному кроці я допомагав доброю порадою, тому майже у кожному селі в мене були знайомі, приятелі, куми, добрі сусіди, які довіряли мені та завжди зверталися до мене за порадою, і розповідали мені про всі події [...]. Це населення завжди говорило, що без їхнього відома нічого поганого не може мені трапитися. Всі одноголосно засуджували грабежі, вбивства та спалювання обійсть. Усе-таки, трагічного дня 11 липня цього року, всі знали про те, що відбувалося навколо мене, однак ніхто з найближчих приятелів-сусідів не захотів мене попередити. Чотири місяці я не ночував вдома, тільки у полях, в кущах. Трагічної ночі я також не спав дома. Коли 11 липня о 2 годині 30 хвилин я почув постріли в ближніх колоніях, сам подався до хат і розпитував, що твориться. Відповідь звучала одноголосно: „Ми нічого не знаємо”. Але за півгодини до нападу на мою хату, чоловік, який був злодієм, кілька разів карався за різні злочини, в останній момент прибіг до моєї хати. Він плакав немов мала дитина і все мені розповів, про те, що було вночі вирішено на зборах і що навколо відбувається; він просив мене, що якщо мені з родиною вдасться втекти живими, щоб я колись в житті згадав його, сказав також, що він був впевнений, що найближчі сусіди й приятелі мені про все повідомили, однак вони нічого до останньої хвилини не сказали, і, дивлячись на смерть, яка наближається на мене і мою родину, він поспішив, щоб остерегти. І лише завдяки йому я з родиною вижили».

Джерело: BOss, 16630/I, t. 5, To tylko fragment... (opowiadanie świadka rzezi wołyńskiej), „Walka” № 45 (25 XI 1945), арк. 61. Поширений варіант, який був звітом для Командування АК Львів, надруковано у: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 2, с. 1268–1275.

Заболотці, ґміна Грибовиця – українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин.

11 липня 1943 року в результаті нападу УПА загинуло 76 поляків. Луцію Серватовську врятував один з місцевих українців.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 838.

Зашковичі Старі, ґміна Порицьк/Павлівка – українське село, в якому проживали дві польські родини.

11 липня 1943 року під час обшуку села групою УПА було вбитих п’ять осіб з родини Жмудських. 13-річний син, врятований цього дня від вбивства в костелі у Порицьку/Павлівці, знайшов притулок у місцевого українця, прихильника секти суботників, який кілька тижнів приховував хлопця,