Закляття відьмака - Юрій Григорович Логвін

свої пастки. От сатана й підкинув на дорогу перед Лицарем хтиву відьмачку, щоб вона обкрутила хитруна і посягла на його срібло-золото. Не тільки я кажу, що Сусанна була відьма. Сусіди говорили і просто чужі люди, ніби бачили, як вона крізь димар вилітала і прямувала на їхній шабаш на Лисій горі. А може, й на Бусовиці. Потім у сусідів, поки вона господарювала в Лицаря, пропадало молоко у корів. Не раз і не два перекидалась вона на чорну кішку. Хоч волосся мала світло-русе, аж ніби полове, а очі справді, як у кішки, зелені. І здоровенні, отакенні завбільшки. Хтивість не можна уявити — злягалася з ким могла і де могла. Навіть одного разу, розповідали люди, під час банкету зайшла за відхилені двері і, схилившись ніби над діжкою із квасом, підставилась одному пахолкові. Що в неї було відьомське — вона не чекала, коли до неї почнуть залицятись. Перша заманювала чоловіків у свої пелени. Звісно, ніяка жінка, якщо вона не відьма і якщо їй сатана не підсобляє, не зможе такого вчинити. І потім вона зовсім не старіла! Це й Алхимник свідчив. Він її після Єдигеєвої навали бачив, вона зовсім не постаріла. На що вже був зух, але й він злякався — виглядала точнісінько так, як її вперше побачив! Жодної зморшки за всі роки їй не додалося! Потім таке — вона ніколи не стомлювалась. Ні від блуду, ні від хатньої праці, ні від довгої мандрівки. І ще один доказ — усі без винятку постраждали, з ким вона стикалася. А вона вислизнула із залізних лабет долі й опинилась десь аж на Холмщині — неушкоджена, непостаріла й жива!.. Донька Лицаря Магдалина її зненавиділа від першого кроку. Щодня знімала бучу! Гвалт і гармидер! Магдалина будь-що хотіла вижити її з оселі. Але Сусанна так догоджала, так догоджала своїм єством блудодійним підстаркуватому Лицареві, що він аж умлівав.

Ну, а коли донька ніби побила Сусанну так, що та не змогла до Лицаря в ліжко залізти, то він вислав доньку свою на пасіку. Разом з нею відіслав і мамку, її годувальницю. Пасіка стояла недалеко від Либеді за горбами. Під тим знаменитим липовим гаєм. Жив на хуторі старий пасічник — він і сторожа, він і робітник, він і підпора скривдженим бабам… Панночка Магдалина від образи і безсилої люті почала проклинати батька, свою загиблу матір і навіть стала ремствувати на Бога!.. Коротше кажучи, нечиста сила нею опанувала! Бо, коли починають у гніві проклинати і батька, який би він не був, і на Бога ремствувати, що несправедливо її карає, тут добра не чекай — за першою спокусою прийдуть легіони дияволів! Сатана ніколи не спить! Бо сатані відпочинок не потрібен! Немає йому втоми у підступах та розкиданні спокус!.. Отож донька Лицарева цілими днями то голосила, то проклинала Божу волю… Тим часом на хуторі з’явився лікар Окиша. Він був і за похлібника Сергієві боярину, і лікував його, бо в Сергія Стрільця часом боліла голова — його ще на Ворсклі вдарили келепом по тімені.

Якимось чином мамка панночки взнала, що Окиша на хуторі в боярина. Мамка й прийшла до нього по допомогу. Боялась вона, що панночка Магдалина накладе на себе руки. Бо дияволи вже добре обсіли панночку. Хоч не могли зовсім подужати, та не покидали її ні на хвилю.

Окиша прийшов і побачив, яка вона красуня. А сидить на пасіці, мов на засланні, і в самотності скніє. Отут диявол і вдихнув йому в душу спокусу! З цього, власне, все й почалося! Але ж як хитро діяв диявол — Окиша був п'яниця. Кажуть, що всі п’яниці однакові. Я кажу — дурниці! У кожного п'яниці є своя вада, якесь найслабіше місце. В Окиші теж була біда — хміль не відбивав у нього ні лікарської вправності, ні хорошої пам'яті. І не старив передчасно його тіло, як ото всіх п’яниць підточує… Хміль відібрав у нього всяку здатність не тільки до бездумного блуду, а й до звичайного дітородження. Але ж я кажу — хміль над ним дивно посміявся. Розумом він як лікар і як муж одразу зрозумів: панночка потребує будь-що любовного єднання! А що сам був нездалий через своє пияцтво, то зразу ж вирішив звести їх — боярина Сергія і панночку Магдалину!.. Не знаю, брехати не буду, бо вже й тоді ніхто не знав, але якимось там робом затяг Окиша свого господаря і благодійника славного витязя боярина Сергія на пасіку. Ще раз треба сказати — це всі свідчили — мужність боярина Сергія не мала меж. Я особисто знав одного знаменитого жебрака з-під Печер.

Він теж воював проти ордену. Той каліка бачив у бою Сергія Стрільця. Стрілець Сергій під’їздив просто до ворожих шанців, спиняв вороного і бив стрілами ворогів. Без похибки. Той каліка мені казав: «Його лук ніхто не був здатен нап'ясти». Стріли з того лука пробивали крижацьку броню, мов бив із куші! І кінь у боярина Сергія заворожений — бій гримить, січа гуркоче громом, брязкіт страшний, німці і з гаківниць палили, — а кінь не шарпається, не вихає. Жодного дотику вуздечки, жодного стискання ніг! Кажуть, власне, хто зараз знає? Казали тоді — перед походом Сергій Стрілець водив свого вороного до одного знахаря аж у Звіринець, щоб той йому заговорив октаза. Я думаю, тому знаменитому жебраку, колишньому воякові, ні до чого було брехати, але він свідчив: боярин Сергій збив на землю німця-лицаря з коня. То лицар відбіг у кущі, вихопив у латника кушу і почав її напинати. Сергій скочив з октаза і кинувся з келепом у чагарі. А кінь, мов пес, за ним іде! Упорав боярин Сергій лицаря. Кінь підбіг до Сергія і сам перед ним прихилив коліна. Господар сів на коня і помчав далі битись!..

Ворогів найсильніших, найвправніших не боявся боярин Сергій… А от жіноцтва боявся. Аби не виказати, що він їх лякається, уникав їхнього товариства, як тільки міг. Отож затягнув його Окиша на пасіку. А тим радість нечувана — гості! Пасічник та мамка почали гостей пригощати. Окиша вмів зуби заговорювати і підпоїти співбесідника. Скоро вже і пасічник, і мамка були добряче підпилі й не