Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

— Ти маєш рацію. Вони на вірному шляху і тепер зроблять все самі… А ось каміння, викинуте вулканом. Ану вдар молотком, побачимо…

І геологи приступили до своєї роботи.

А на березі озера Камо квапив хлопців:

— Ану, доведи, Сето, що ти син рибалки. Асмік, сховайся за каміння. Ми будемо роздягатися.

Сето перший кинувся в озеро. Він, справді, плавав і пірнав, як риба. За Сето квапливо пороздягалися й інші хлопці.

Ніжні форелі злякано метнулись і поспішно сховалися.

Вода в озері була така холодна, що хлопці, сині, тремтячі, зразу ж вискочили на берег і полягали на сонці, в травичці.

Зігрівшись, вони знову влізли в воду, і Сето спробував допливти до середини озера.

Повернувшись, він схвильовано сповістив:

— Хлопці, там, на середині, вода колами йде… Подивіться!..

Хлопці придивились. Дійсно, в центрі озера вода вирувала і пінилася.

— Покличемо вчених… Товаришу Гаспарян! — крикнув Камо і помахав рукою. — Погляньте на середину озера!

Геологи підійшли, подивились на озеро, потім Ашот Гаспарян щось сказав товаришеві, і той схвально закивав головою.

— У дні озера, — сказав Ашот Гаспарян хлопцям, — є дірка. Вода витікає через неї в надра гори. Молодці, хлопці, ви зробили важливе відкриття!

Армен задоволено посміхнувся, — так, наче він давно про це знав, ще в селі.

— Але від чого ж ці кола? — спитав Грикор.

— А налий води у посудину з діркою і подивись — піде вода колами чи ні, коли почне витікати, — відповів Сето, легенько стукнувши Грикора по голові.

— Що ж робити? Треба ж дізнатися… Вся надія на тебе, Сето. — сказав Камо.

Сето запалився. Коли вся надія на нього, він готовий навіть у пекло полізти. Та ще й на очах у Асмік!

І він рішуче кинувся у воду.

— І я попливу туди, — звернувся до свого товариша Ашот Гаспарян і почав роздягатись. — Як не подивитись зблизька на таку важливу знахідку!

Допливши до місця, де вирувала вода. Сето пірнув. Вир закрутив його, стиснув і стрімголов поніс униз до вузької щілини на дні озера. Сето рвонувся, але течія води була така сильна, що він не міг з нею впоратись. З страшною силою потік штовхав хлопця вниз, втягаючи його ноги в щілину на дні озера. Стрімким потоком рвалася вода між ногами

Сето, бурхливим каскадом палала в отвір на дні озера і зникала кудись в глибині гори…

Хлопці побачили, що водяні кола поширшали. Почали надиматися і лопатись великі водяні бульбашки.

— Сето тоне! — схвильовано вигукнув Камо і, кинувшись у воду, поплив рятувати товариша.

І тоді всі побачили, як пірнув Ашот Гаспарян. Пірнувши, геолог побачив Сето просто перед собою. Хлопчик стояв всередині водяного потоку, що стовпом ішов всередину гори. Геолог зрозумів, що на плечі Сето звалився важкий тягар води і що винести хлопця на поверхню не можна… Хіба що виштовхнути з водяного стовпа, але вбік — у «мертвий простір»? Ашот Гаспарян схопив Сето за руку і сильно потягнув до себе. Тут підоспів Камо, і вони разом витягли його на берег.

— Хлопці, там унизу річка, справжня підводна річка… — важко переводячи дух, розповідав Сето. — Якби була ширша дірка, вода затягла б мене всередину гори…

— Ти навмисне повинен був би дати воді занести себе… Цікаво, де б ти виплив? В Севані чи ще десь? — серйозним тоном сказав Грикор. — Чого ти? Хіба це не мета нашої експедиції? Ти приніс би жертву нашій науці, зате ми б знали, куди тече вода…

— Для цього є кращий засіб, — посміхнувся Ашот Гаспарян, підморгуючи Арменові.

Хлопці вдягалися. Підійшли Асмік і дід Асатур.

— Так, але куди ж все-таки тече вода? — розгублено запитував Камо.

— Невідомо куди! — розвів руками Грикор.

— Про це дізнатися важко.

— А для чого ми гас принесли? Ви хоч би раз про це подумали? — спокійно посміхаючись, запитав Армен.

— А й справді! Тепер зрозуміло, зрозуміло! — скрикнула Асмік. — Цікаво! Значить, ви наллєте гас у цей отвір?.. — вона з повагою дивилась на геолога і Армена: розумний вони вигадали спосіб!

— Наллємо ми тут, а ось де вийде цей гас — питання важливе, — сказав Армен. — На Гіллі буде стежити за водою піонерська ланка. Вони будуть стежити за озером і, якщо на ньому з’являться плями гасу, сповістять нас. З ними буде сам Арам Акопян, за планом якого ми робимо це.

— А мені здається, що він не втручається в цю справу.

— Це тобі тільки так здається.

— Сето, як би це нам розбити бутлі біля того підводного отвору, що ти знайшов? — спитав Камо.

— П’ять бутлів? Отже, п’ять разів пірнути і п’ять разів випливти? Та ще й розбити бутлі?.. Ні, це неможливо. Ти бачив, Камо, мене ледве витягли першого разу…

— Цікаво, який вони знайдуть вихід? Помовчимо… Надзвичайно допитливий розум у цих хлопців! — прошепотів на вухо товаришеві Ашот Гаспарян і любовно глянув на серйозні обличчя хлопців.

— Це вірно… — задумливо відповів Армен. — До того ж, якщо розбивати бутлі по одному, гас розіллється. Нам треба вилити весь гас зразу у підводну щілину, тільки тоді й буде толк… От якби одна велика посудина була, хоч би глечик для води чи балон літрів на п'ятнадцять…

— Глечик для води? — підвів голову дід Асатур. — Глечик дістати легко. Його можна попросити в кочовищі азербайджанців. Це на тому боці гори, в напрямку Казаху, зовсім недалеко від нас. Попросіть від мого імені, вони мене добре знають…

Піти за глечиком зібрався Камо, але