Рука Оберона - Роджер Желязни
На наступний день я нічого не робив, зовні — в цілях підготовки себе до візиту в Тир-на-Нгот, насправді ж, щоб виграти додатковий час і оговтатися від поранення. Взявшись, однак, за це підприємство, його доводилося виконувати.
Я піднявся тієї ж ночі в місто на Небі, зустрівши заплутаний набір знаків і ознак, нічого, напевне, не означаючих, і забрав по ходу візиту незвичайну механічну руку у привида мого брата Бенедикта.
Повернувшись із цієї екскурсії на висоту, я поснідав з Рендомом і Ганелоном, перш ніж відправитися через Колвір додому. Мало-помалу, до нашого повного замішання, стежка навколо нас почала змінюватися. Все виглядало так, ніби ми йшли по Відображенню — подвиг майже зовсім неможливий у такій близькості від Амбера. Коли ми прийшли до такого висновку, то спробували змінити свій курс, але ні Рендом, ні я не зуміли вплинути на зміну сцени. Приблизно в цей же час з'явився Єдиноріг. Здавалося, він хотів, щоб ми йшли за ним. Що ми і зробили. Він провів нас через калейдоскопічну серію змін, поки ми, нарешті, не прибули в це місце, де він покинув нас у нинішньому становищі. А тепер, з усією цією послідовністю подій, яка прокрутилася у мене в голові, мій розум, ще рухаючись по периферії, проштовхався наперед і повернувся до щойно сказаних слів Рендома. Я відчув, що знову злегка випередив його. Як довго може протривати це положення справ, я не знав, але я зрозумів, де бачив роботу тієї ж руки, що пробила Карту.
Бранд часто малював, коли знаходився в одному зі своїх меланхолійних періодів, і мені на думку прийшла його улюблена техніка, коли я перебирав у пам'яті полотно за полотном, прояснені або затемнені ім. Додайте до цього його багаторічну роботу в минулому з метою придбання спогадів у всіх, хто знав Мартіна; хоч Рендом не впізнав його стилю, я гадав, чи багато часу пройде, перш ніж він так само, як і я, почне замислюватися над можливостями і цілями збору інформації Брандом. Навіть якщо і не його рука увігнала клинок, він брав участь у цьому акті, забезпечивши супротивника засобами.
Я досить добре знав Рендома, щоб розуміти, що він мав на увазі, коли це сказав. Він спробує вбити Бранда, як тільки помітить зв'язок, а це буде більш ніж незручно.
Це не мало ніякого відношення до того, що Бранд, ймовірно, врятував мені життя. Я вважав, що повністю розрахувався з ним, визволивши його з тієї проклятої вежі.
Ні, не борги і не сентименти змушували мене розшукувати засоби відвести Рендома в сторону або відвернути його. Це був голий, крижаний факт, що я потребував Бранда. Він так це влаштував. Моя причина рятувати його була не більш альтруїстична, ніж у нього — витягувати мене з озера. Він володів тим, чого я зараз потребував: інформацією. І він одразу ж зрозумів це.
— Я бачу схожість, — звернувся я до Ренді, — і ти цілком можеш бути правий щодо того, що трапилося.
— Звичайно, я правий.
— Карта була пробита.
— Явно. Я не…
— Значить, він не був проведений через Карту. Отже, людина, яка зробила це, встановила контакт, але була не в змозі переконати його перейти сюди.
— Он як? У будь-якому випадку, контакт розвинувся до межі достатньою твердості і близькості, щоб він зумів вдарити його кинджалом. Він, ймовірно, навіть зумів досягти мінімального ментального зчеплення і утримувати його на місці, поки він стікав кров'ю. Малюк, ймовірно, не мав великого досвіду поводження з Картами.
— Може «так», а може «ні», — промовив я. — Льювілла і Мойра могли би розповісти нам, чи багато він знав про Карти, але я схиляюся до того, що є можливість, що контакт був перерваний до настання смерті. Якщо він успадкував твою здатність до регенерації, то міг і вижити.
— Міг?! Мені не потрібні здогадки! Мені необхідна точна відповідь!
Я подумки зважив всі обставини. Я вважав, що знав щось, чого не знав він, але, втім, моє джерело було не найкраще, Я також хотів промовчати про таку можливість, тому що не мав шансу обговорити її з Бенедиктом. З іншого боку, Мартін був сином Рендома, а я хотів відвернути його увагу від Бранда.
— Рендом, у мене, можливо, щось є, — промовив я.
— Що?
— Прямо після того, як Бранда штрикнули ножем, коли ми разом базікали у вітальні, пам'ятаєш, розмова повернула до теми Мартіна?
— Так, але нічого нового не спливло.
— У мене було в той час, що додати, але я утримався через присутність всіх інших, а також тому, що хотів обговорити це наодинці з зацікавленою стороною.
— З ким?
— С Бенедиктом.
— С Бенедиктом? Яке він має відношення до Мартіна?
— Не знаю. Ось чому я хотів зберігати мовчання, поки все не з'ясую. Так, і притому моє джерело інформації досить сумнівне.
— Продовжуй.
— Дара… Бенедикт стає злим, як чорт, коли б я не згадав її ім'я, але поки що багато чого з того, що вона мені розповідала, виявилося вірним — про подорож Джуліана і Жерара по Чорній Дорозі, їх поранення, їх перебування в Авалоні. Бенедикт визнав, що все це було.
— Що ж вона сказала про Мартіна?
Ну справді, як передати це, не показавши на Бранда?
Дара сказала, що Бранд впродовж багатьох років не раз відвідував Бенедикта в Авалоні. Різниця за часом між Амбером і Авалоном була такою, що тепер, коли я подумав про це, здається неймовірним, що візити ці випадали на період, коли Бранд активно збирав відомості про Мартіна.
— А я-то гадав, що його продовжувало притягувати туди, оскільки вони з Бенедиктом ніколи особливо не дружили.
— Тільки те, що у Бенедикта гостював візитер на ім'я Мартін, який, на її думку, був з Амбера, — збрехав я.
— Коли?
— Деякий час тому. Я не впевнений.
— Чому ти не розповів мені цього раніше?
— Це дійсно не дуже-то багато і, крім того, ти, здавалося, ніколи особливо не цікавився Мартіном.
Рендом перевів погляд на грифона, який зігнувся і булькав праворуч від мене, а потім кивнув.
— Тепер цікавлюся, — кинув він, — Все змінюється. Якщо він ще живий, я хотів би побачити його. Якщо ж ні…
— Гаразд, — промовив я. — Найкращий спосіб для обох варіантів — це почати обчислювати спосіб потрапити додому. Я вважаю, що ми побачили те, що нам належало побачити.
— Я про це не думав, — відгукнувся він, — і мені спало на думку, що ми, ймовірно, могли б скористатися Лабіринтом, попросту
