У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Хейендопф зблід, в очах його промайнув переляк.

- Я, звісно, вживу всіх заходів, але... не можу ж я всього передбачити... бувають збіги обставин, коли... Чорт забирай, ну і в халепу я вскочив!

- Не в таку вже велику, якщо добре поміркувати. У ваших руках влада, треба розумно з неї скористатися.

Саме за це ми і сплачували вам гроші. До речі, мені доручено сповістити вас, що в разі успіху, ви одержите п'ять тисяч доларів преміальних. Хейендопф свиснув.

- Непогано! Вони не скнари, ваші хлопці!

- Містер Думбрайт вам дзвонив?

- Півгодини тому. Наказав передати вам, щоб кожного дня через мене ви інформували його про хід справ. Його непокоять відомості, які він дістав в міській військовій комендатурі.

- Які саме?

- Вчора знов надійшов листовний протест радянської комісії по репатріації. Вона наполягає на своєму твердженні, що наше командування свідомо переховує групу колишніх власовських офіцерів, і якщо раніше робили цей закид, не обґрунтовуючи його доказами, то тепер точно зазначають, що ця група перебуває в районі Мюнхена. Отже...

- Ви хочете сказати, що може надійти третій лист, в якому вже буде точна адреса і кількість чоловік у групі?

- Боюся, що таке може статися.

- Хто з групи Протопопова має зв'язок з містом?

- Вихід за браму казарми суворо заборонений.

- Листовний зв'язок дозволяється?

- Ні.

- Хтось з групи зустрічається з людьми, які відвідують місто?

- Теж ні.

- У кого зберігається список групи?

- У мене і Протопопова. Але сьогодні вранці я наказав замінити всі прізвища на прізвиська. З завтрашнього дня навіть у приватних розмовах члени групи звертатимуться один до одного згідно з цим наказом.

- Боюся, що пізно.

- Можливо. Єдиний вихід - якнайскорше евакуювати групу.

- А разом з нею і того, хто тільки й мріє, щоб зв'язатися з радянськими властями? Адже він нам може завалити всю справу!

- Маєте рацію. На жаль, маєте рацію... І все-таки поквапитися слід.

- А я, здається, не гаяв часу.

- Це ви про Протопопова?-Хейендопф розсміявся.- Тепер, коли я зрозумів, у чому річ... А здорово у вас вийшло! Я просто в захваті! Люблю хлопців, які вміють битися!

- Я вважав, що ви більше захоплюєтесь мистецтвом.

- Ви про оце? - Хейендопф гидливо скривився, тицьнувши рукою бронзову скульптуру фавна, що стояла з краєчку стола.- У печінках у мене сидить цей мотлох! Блювати від нього хочеться! Так би і вигріб усе це на звалище!

- Тоді я зовсім нічого не розумію!

- Попит! Клятий попит! У нас чисто всі просто з глузду з'їхали - подавай їм всіляку старовину. Як же тут не скористатися з ситуації? З'явився шанс чогось доп'ястися- не лови гав! І не гребуй! Коли маєш маленьку ремонтну майстерню, несплачені рахунки, дружину, яка копилить гарненьку губку, бо ти не можеш купити їй манто з справжньої норки, обирати бізнес до смаку не доводиться.

Хейендопф з такою щирою відвертістю скаржився на обставини, які примусили його взятися за не милий серцю бізнес, що Сомову стало і смішно і гидко. І в той же час він відчув полегшення. Щоб одержати п'ять тисяч доларів преміальних, такий не пошкодує ані сили, ані часу, ані винахідливості, аби тільки якнайскорше і з найменшим для себе риском домогтися свого.

І справді, мовчанка, що зараз запала, не була звичайною паузою в розмові. З усього було видно: заступник начальника табору зосереджено обмірковує, як взятися до справи, щоб прискорити хід подій.

- Гаразд, безпеку я вам гарантую. Ручуся! - сказав він впевнено.- Інсценую слідство у справі тих трьох, яких він поквапився прибрати, і так його прикручу, що він сам стане вашим янголом-охоронцем.

- Це значно спростить і полегшить мою роботу.

- Чим ще можу допомогти? Звичайно, вам буде потрібен список усіх тих, кого вам належить вивезти. Я вже наказав...

- Боронь боже, ніякого списку! Навіщо мати при собі такий компрометуючий документ? Щодо цього, то ми з Думбрайтом додержуємось однакової думки. Але з характеристикою і анкетними даними кожного з членів групи я хотів би ознайомитись. Це допоможе мені у моїх пошуках. Ви не від того, щоб почати вже сьогодні?

- Ще б пак! Адже кожна година зволікання - то виграш часу для червоних. Впіймаємо тоді облизня і ви і я. Досить їм подати список... досить, щоб він до них потрапив... Тьху! Ну і клопіт же впав на мою голову! їм легко гребти жар чужими руками! В разі чого відповідати мені...

- Кому це їм?

Зрозумівши, що він прохопився необережним словом, мало не кинувши тінь на своє вище начальство, Хейендопф з перебільшеною заклопотаністю почав поратись біля сейфа.

- Ось! - сказав він, нарешті, кладучи на стіл звичайну канцелярську папку.- Почнемо за алфавітом.

- Еге ж. Так принаймні ми нікого не пропустимо. З вашого дозволу я занотовуватиму деякі цікаві для мене відомості. З мене непоганий стенографіст, отже, не лякайтесь, мої вправи вас аж ніяк не затримають. Свої записи, звичайно, я потім знищу. Або передам вам...

"Анохін Павло Якович, - прочитав Хейендопф, - тисяча дев'ятсот шостого року народження, уродженець села Марківка Курської області. Працював