Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

— Згоден, цінне.

— А тому, що їхня робота виходить за межі встановлених норм, незвичайна робота, треба й нагороджувати незвичайно.

— Добре, пораджуся з секретарем партійної організації, щось придумаємо, — погодився Баграт.

На найближчому засіданні правління колгоспу це питання було поставлене на обговорення. Вирішили, що юних натуралістів слід преміювати цінними подарунками.

— Подаруйте їм радіоприймачі,— запропонував Арам Акопян. — Хлопці вони розумні, культурні. Слухатимуть передачі з Москви, з інших наших центрів, і це буде корисно не лише для них самих. З усім, про що вони дізнаються, познайомлять і колгоспників, пояснять їм. Таким чином ці радіоприймачі принесуть користь колгоспу.

— Дорого, — заперечив Баграт.

— Дорого, правда, але вони заслуговують па таку нагороду, — зауважив учитель.

— А дідові Асатуру?

— Для нього рушниця над усе найдорожча. Давайте йому подаруємо хорошу двостволку: його рушниця, як сам він каже, ще кавказькі війни пам’ятає,— сказав бригадир Овсеп.

На цьому й погодились.

Коли члени правління пішли, Баграт запитав Арама Акопяна:

Кого б нам вирядити за цими подарунками?

— Чи не послати нам Сето?

— Хочеш перевірити хлопця?

— І перевірити, і виправити, — відповів Арам Акопян.

— Гроші великі, боюсь…

— А ти не бійся. Спробуємо — побачиш, що не помилимось. Пам’ятаєш Макаренка — як він гроші довіряв? Набагато більші. Та ще яким невиправним хлопцям!

— Так… — задумливо сказав Баграт. — «Педагогічну поему» я читав. Метод випробуваний. Ти маєш рацію… Моя дисципліна не допомогла — спробуємо педагогіку, — посміхаючись додав він.

Почувши про рішення колгоспу, Сето не відчув заздрості до своїх учорашніх недругів, і це його здивувало. Йому зовсім не було боляче, що їх збираються нагороджувати. А який би він був сердитий, коли б це сталося днів десять тому!..

Несподівано його покликали у правління колгоспу.

— Сето, готуйся в дорогу— завтра поїдеш в Єреван, — сказав йому Баграт.

— Чого? — здивувався Сето.

— Купувати подарунки для твоїх товаришів доручено тобі.— Баграт подивився на хлопця запитливим поглядом.

Сето радісно посміхнувся В його чорних очах спалахнули іскорки радості.

Один з членів правління колгоспу, завідувач молочної ферми. Артем, росла, серйозна людина, подивигся на Ба.'рата незадоволено.

Сето помітив цей погляд, і почуття образи кольнуло серце хлопчика, — «Певне, — подумав він, — Артсмові це не подобається. Не довіряє мені. Ну що ж, я йому доведу, що я не той, за кого він мене вважає…»

— Гаразд, — сказав Сето. — Я згоден, товаришу Баграт. Тільки дозвольте мені купити подарунки не б Єревані, а в Тбілісі.

— В Тбілісі? — здивувався Баграт. — Чому в Тбілісі?.. Хіба в Єревані нема радіоприймачів?

— Є, звичайно, дядьку Баграт, тільки звідси до Тбілісі їхати стільки ж, скільки до Єревана, а в Тбілісі у мене є дядько Арут. Він людина знаюча, допоможе мені.

До революції нестатки й нужда гнали людей з берегів Севану на заробітки в Тбілісі, Баку, Батумі, на північ Кавказу. Так залишив рідні місця, «шукаючи щастя», і брат Сона — Арут. Він оселився в Тбілісі і тепер працював на деревообробному комбінаті.

— Арут? Це вірно, Арут культурна людина, він допоможе. Ну, що ж, їдь. Завтра прийдеш, одержиш гроші й посвідчення і поїдеш, — сказав голова, вручаючи Сето записку.

Не встиг Сето вийти з кімнати, як почув за своєю спиною голос Артема:

— Вівцю вовкові під нагляд віддаєш?..

Сето на мить остовпів. Кров ударила йому в лице, але він стримався: згадав украдених ним гусенят, інші витівки — і проковтнув образу.

Слова Артема, проте, боляче вразили хлопця, і він, ідучи додому, весь час згадував їх. Та коли б він повернувся і відчинив двері правління колгоспу, то почув би, що говорив про нього Баграт Артему.

— Як ти можеш цього підлітка з вовком порівнювати, — розсердився він. — Як може бути вовком хлопець, який народився і виріс у колгоспі, вчився в нашій школі?.. А чий він син, щоб бути вовком? Син рибалки Хечо, того, що втопився в бурю, добуваючи рибу для колгоспу… Правда… його мати має поганий характер і зіпсувала своїх хлопців. Ну, а ми з тобою?.. Що ми зробили для його виховання?..

…Прибігши додому, Сето радісно обійняв матір:

— Правління посилає мене в Тбілісі і дає дуже багато грошей…

— В Тбілісі? Для чого?

— Купити подарунки для Камо, Армена, Грикора, Асмік і діда Асатура.

Сона спочатку розгнівалась:

— Нехай їм пусто! Я буду жати, а вони подарунки одержувати?

Нарешті вона вгамувалась і вирішила, що синові не завадить побувати в Тбілісі.

Добре було б дядька побачити: він тебе з порожніми руками не відпустить. Може, сестрі своїй матерії на плаття купить, якщо вже нічим іншим не зможе допомогти… Тільки дружина в нього злюща, наче змія її вкусила. Якби не вона, хіба ж брат не допоміг би мені?.. Пошли ти їй, господи, сто болячок!..

Думки Сето, поки його трясло у вагоні, були прикуті весь час тільки до одного: як могло статися, що дядько Баграт, який завжди ставився до нього з недовір’ям, раптом дав йому таке доручення? Як сталося, що йому дали велику суму грошей; ніхто не подумав, що він може привласнити всі ці гроші і сказати, що загубив?..

Він обмацував портфель і, думаючи весь час про гроші в ньому почував, як підноситься він