«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський

— Ви чудово уявляєте собі, що в наш суворий час, коли Німеччина, напружуючи всі зусилля, воює на кількох фронтах, особливо міцним повинен бути тил, — почав він.

— Ви читаєте мені азбуку, мов шмаркачеві з гітлерюгенду.

— І ви знаєте, що «Форшунгсамт», так само як і гестапо, давно шукає російського агента, — не звертаючи уваги на репліку Вайдемана, вів далі Коссовські.

— Я його не бачив і нічим не можу допомогти.

— Вайдеман, ми з вами не малі! Я багато думав, поєднував, здавалось би, неспівставні події… Я звів до системи вашу діяльність у Швеції, Голландії, Франції… так, у Франції, у тому шикарному шинку «Карусель», коли від дивного й неуважного гарсона почув слово «март». Пам'ятаєте, гарсон сказав: «Ми одержали в марті, а ви прийшли в травні…»?

— Чорти б його побрали! А я тут до чого?

— Не нервуйте, Вайдеман. Вислухайте спершу мене. Я розмовляв з багатьма людьми, які так чи інакше мали стосунки до люфтвафе, й особливо «Штурмфогеля». Картина діяльності цього агента прояснюється. Март зміцнює свої позиції в Швеції, Іспанії, Польщі, Франції… У «Каруселі» до нього йшов зв'язковий, він передав адресу іншої явки замість розгромленої… Завдяки своєму міцному становищу він чимало знає про люфтвафе й передає найцінніші таємні дані своїм хазяям… — Коссовські закурив сигарету й знову втупився поглядом у Вайдемана. — Ютта, радистка, зв'язана з комуністичним рухом, справно передає телеграми… Тут мені не зовсім ясна роль Еріха Хайдте. Мабуть, він був зв'язковим по лінії Перро — Март — Ютта. Окрім інформації, яку Март постійно поставляє своїм, він ще здійснює й диверсії.

Коссовські помітив, що голова Вайдемана раптом почала опускатися нижче й нижче:

— В Рехліні він закладає в «Штурмфогель» магнітну чи теплову міну. Сам — завважте — у випробуваннях участі не бере: гине інший пілот, Христіан Франке…

«В чомусь Вайдеман винний», — думає Коссовські, дивлячись на зніченого льотчика.

— Нарешті він якимсь чином робить так, що най-таємніший винищувач «фокке-вульф» потрапляє до росіян, а сам спокійно повертається в свою частину…

Вайдеман здригнувся, по обличчю пішли червоні плями.

— Певна річ, я навмисне опустив ще багато деталей, бо вважаю, що й цих доволі для того, щоб звинуватити…

— Мене? — запитав, ковтнувши слину, Вайдеман.

— Так, — прямо відповів Коссовські.

Вайдеман насилу встав і відійшов у глиб кімнати:

— Це не я, це Піхт, — витиснув він із себе. Коссовські подумав — психічна атака вдалась. «Усе правильно, не ти, а Піхт — і тільки він — може бути Мартом. Ти, Альберте, ніяк не підходиш до ролі розвідника, а Піхт спритно скористався твоєю дружбою і скрізь тягав тебе за собою».

— Але звідки ти знаєш, що Піхт працює на росіян? — запитав Вайдеман.

Коссовські знав перші телеграми Марта, їх зміст навряд чи когось цікавив би, крім росіян. Але вголос він сказав ухильно:

— В мене ще нема цілковитої впевненості. Я хочу піймати його на місці злочину, застосувавши метод його давнього приятеля Еві Регенбаха — гамбіт… Тобто жертвую і на цей раз раптовістю.

— Піхт працює на Хейнкеля, — сказав Вайдеман. — Ось як! — здивувався Коссовські.

— Ми разом працювали на Хейнкеля, повідомляючи старого карлика про «Штурмфогеля».

— Яким чином?

— Я передавав відомості Піхту, Піхт — Хейнкелю, і від нього він отримував для мене гроші — тисячу марок у місяць.

— І довго ти так… працював? Вайдеман зморщив плаского лоба:

— Не більше року… Потім я відмовився. Але, повір, Зігфріде, заради давньої дружби, я не вбачав у цьому нічого непорядного!

— Та-ак, — у роздумі протягнув Коссовські, — ти мене здивував, Альберте.

— Я завжди вплутувався у найризикованіші халепи заради Німеччини. Ти не можеш звинуватити мене в зраді!

— Заспокойся, Альберте, зі свого боку я зроблю все, щоб виправдати тебе. Звичайно, про нашу розмову…

— Звичайно, Зігфріде, — перебив Вайдеман, зрадівши такому кінцю. — Я буду мовчати. Мовчати як риба.

Коссовські тихо причинив за собою двері. Він ще хотів зустрітися з Зейцем, але так стомився, що вирішив поговорити з оберштурмфюрером ранком. «Тепер Март од мене не втече», — подумав Коссовські, засинаючи.

Давно не почував він себе таким спокійним, як цієї ночі. Гули автострадою важкі всюдиходи — від'їжджали в Росію нові поповнення. У величезному зоряному небі було тихо — союзники не бомбували. Байдуже шумів ліс, що приховав собою те диво, яке невдовзі шугне назустріч ворожим літакам.

Та зненацька він прокинувся й відчув той самий липкий переляк, як і тоді, коли йшов до Лахузена. Адже коли Піхт розповість про те, що Коссовські засудив до розстрілу зв'язкового Канаріса й Франко, йому загрожує в'язниця або шибениця. При тому всі знають, що Піхт давній його товариш, і не забудуть взагалі висловити сумнів у здібностях Коссовські як контррозвідника й лояльного німця…

— Що ж робити? О боже милостивий! — прошепотів Коссовські, дивлячись у чорний куток спальні.

6

Опівночі Пауль під'їхав до клубу біля кафе «Добрий затишок».

— Семене, сідай на попутну машину й від'їжджай. У тебе є явки, де можна сховатися?

— Я повинен дістатися до партизанів у Словаччині. Звідти мене вивезуть на літаку до своїх.

— Тим краще. Ти встигнеш. Ось мій лист Зяблову. Він закодований, та все одно сховай його якнайдалі. На випадок чого, скажи, що воював чесно. А може, й доведеться зустрітися… Якщо пощастить.

— Я хочу, щоб ти уцілів, Павле, — промовив Хопфіц. Піхт знизав плечима.

Хопфіц дістав невеличку міну за формою як чорнильниця.

— Ця штука може розтрощити танк, не тільки літак. Словом, дій і повертайся живий.

Піхт і Хопфіц притиснулися один до одного. В чоловічому прощанні завжди буває щось незграбне. Хопфіц квапився вийти на дорогу, щоб Павло не помітив сліз.

Піхт сів за кермо, й машина рушила з місця. В досвітньому мороці довго блимав червоний вогник, а тоді «фольксваген» звернув і сховався в чорноті лісу.

Розділ п'ятнадцятий

КІНЕЦЬ «ШТУРМФОГЕЛЯ»

На аеродроми, в районі яких розгортались гренадерські й танкові з'єднання вермахту, що здійснювали операцію «Цитадель», було стягнуто боєздатні частини з усіх напрямків. Крім 4-го й 6-го повітряних флотів, тут стояли також румунський королівський корпус і п'ять угорських авіаційних полків.

2 червня бомбардувальники люфтвафе вчинили масований повітряний наліт на Курськ, в якому взяло участь 550 літаків. Радянська авіація, розметавши їхні бойові порядки, знищила 155 важких машин.

Уперше в другій світовій війні німецькі війська перейшли в наступ за умов, коли люфтвафе не могли забезпечити цілковитого панування в повітрі. З кожним днем боїв терези дедалі більше схилялись на користь радянських ВПС. У безупинних повітряних боях радянська авіація міцно захопила