Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Серця трьох - Джек Лондон

Серця трьох - Джек Лондон

Читаємо онлайн Серця трьох - Джек Лондон

Вигук Леонсії змусив Френка глянути на те місце, де тільки що стояла Чіа. Ступнувши назад, він ледве не впав у яму, яку досі прикривали ноги богині. Виявилося, що в скелі видовбаний круглий отвір діаметром у цілий ярд. Даремно намагався Френк визначити глибину ями, кидаючи вниз запалені сірники: вони гасли, не досягши дна.

— Справді, схоже, що тут бездонна прірва, — зауважив Френк, кидаючи вниз камінчик.

Минуло кілька секунд, перш ніж вони почули, як він стукнув об щось.

— Адже й це, мабуть, ще не дію, — сказала Леонсія. — Камінь міг вдаритися об якийсь бічний виступ скелі і навіть міг там залишитися.

— Ну вже ось ця штука дасть нам точну відповідь, — сказав Френк і, схопивши стародавній мушкет, що валявся серед кісток на підлозі, хотів було кинути його вниз.

Але старий зупинив його:

— Священні вузли говорять: “Хто зазіхне на священну порожнечу під ногами Чіа. умре наглою і страшною смертю”.

— А я зовсім і не мав наміру зазіхати на священну порожнечу, — посміхнувся Френк, відкидаючи мушкет. — Але що ж нам тепер робити, старий? Легко сказати: “З вуст Чіа до вуха Хцатля”, а як це виконати? Помацай-но старенький, пальцями священні вузлики і дізнайся, як і що.

А для сина жерця — пеона з пораненими коліньми — настала остання мить. Сам того не підозрюючи, він востаннє бачив сонце, Що б не трапилося цього дня, які б зусилля він не робив, аби уникнути своєї Долі, цей день був останнім у його житті. Коли б залишився він на сторожі біля входу до печери, його, безсумнівно, убили б Торес і Манчено, які стежили за ним.

Але замість того, щоб вартувати, боязкий і обережний пеон вирішив піти подивитися, чи немає поблизу яких-небудь ворогів. Так він уник смерті при світлі дня під відкритим небом. Але годинникові стрілки його життя рухалися, і уготований наперед йому кінець їй на мить не віддалила й не наблизила Доля.

Поки він обстежував місцевість, Альварес Торес і Хосе Манчено досягли входу в печеру. Величезні очі Чіа, викладені перламутром на скелі, виявилися занадто великим випробуванням для марновірного кару.

— Ти йди туди, — сказав він Торесу, — а я залишуся тут чатувати.

І Торес, у жилах якого текла кров його предка, що століття вистояв у шерензі мумій, зайшов до печери майя так само сміливо, як колись його предок.

Ледве він зник, як Хосе Манчено, котрий не боявся по-зрадницькому убити будь-яку людину, але був надзвичайно заляканий незрозумілими для нього явищами природи, забув свій обов’язок вартового й охоронця і поспішно зник у хащах. Тим часом пеон, переконавшись, що навколо немає зловмисників, і згораючи бажанням довідатися від батька таємниці майя, повернувся на своє колишнє місце. Тут він теж нікого не знайшов і зайшов у печеру, не знаючи, що йде слідом за Торесом.

А той просувався тихо й обережно з остраху відкрити свою присутність тим, кого він вистежував. Його трохи затримав парад мерців. Він з цікавістю взявся розглядати цих людей, що ввійшли в історію і для яких історія зупинилася тут, у передпокої святилища майя. Особливо зацікавила Тореса мумія, яка замикала шеренгу, її схожість із ним самим була надто помітна, щоб не впасти йому в очі, і він відразу здогадався, що це його далекий предок.

Він усе ще в роздумі розглядав мумію, як почув звук кроків і озирнувся, шукаючи, куди б заховатися. Йому спав на думку диявольський плай. Знявши шолом з голови свого предка, він надів його собі на голову, потім загорнувся в його зотлілий плащ, озброївся величезною шпагою і взув ботфорти, які ледве не розвалилися при цьому. Потім він дбайливо, майже з ніжністю, поклав голу мумію на спину, за пішими муміями — туди, де згорталися сутінки. Проробивши все це, він зайняв місце мумії, що замикала шеренгу, поклав руку на руків’я меча і завмер у тій же позі, у якій стояв його предок.

Живими залишалися тільки його очі, які стежили за пеоном, котрий повільно і боязко просувався між подвійною шеренгою мерців. Порівнявшись із Торесом, пеон раптом зупинився і, витріщивши очі, забурмотів одну з молитов майя. Торесу, перед яким він стояв, не залишалося нічого іншого, як слухати заплющившись і здогадуватися про те, що відбувається. Почувши, що пеон пішов далі, Торес поглянув у його бік. Пеон саме зупинився, не насмілюючись завернути у вузький прохід. Користуючись нагодою, Торес заніс меча, готуючись завдати удару, який розтрощив би череп пеона.

Але, хоча це був і день, і година, визначена Долею для смерті пеона, остання мить його життя ще не надійшла. Не тут, серед подвійної шеренги мерців, і не від руки Тореса призначено йому було вмерти, тому що Торес притримав руку і повільно опустив зброю, а пеон пішов далі і сховався за поворотом. Незабаром він наздогнав свого батька, Леонсію і Френка. Останній саме просив жерця вдруге промацати на вузликах, як і чим можна відкрити вухо Хцатля.

— Просунь руку до рота Чіа і витягни ключ, — наказав старий своєму боязкому сину, і той з явним небажанням підкорився йому.

— Та не вкусить же вона тебе, вона ж кам’яна! — зі сміхом сказав йому Френк іспанською.

— Боги майя ніколи не бувають кам’яними, — з докором зауважив старий. — Вони здаються кам’яними, але насправді вони живі, завжди були живими і під каменем і крізь камінь вічно здійснюють свою незмінну волю.

Леонсія, здригнувшись, відсахнулася від жерця і, узявши Френка під руку, пригорнулася до нього, немов шукаючи в нього захисту.

— Щось жахливе має статися, у мене таке передчуття, — вихопилося в неї. — Не подобається мені це місце в надрах гори, серед мумій. Я люблю синє небо, ласкаве сонце, безкрає море. Має статися щось жахливе. У мене таке передчуття: щось має статися.

Френк заходився заспокоювати її, а годинник життя пеона вже відлічував останні секунди. І коли закликавши на допомогу усю свою мужність, він усунув руку в рот богині, остання секунда його^иття минула. Із криком жаху він висмикнув руку й витріщився на своє зап’ястя, де на шкірі

Відгуки про книгу Серця трьох - Джек Лондон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: