«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський
— Ризиковано, Володимире Миколайовичу.
— Правильно, ризиковано, — погодився-Зяблов. — Та й Гехорсман недостатньо обізнаний. А якщо Зандлера?
— Він помре від страху, тільки-но збагне, що потрапив до росіян.
— А коли пошукати в нього слабкі струнки, взяти на гачок?
— Але літак робитимуть далі інші.
— Так, ти маєш рацію… Тоді доведеться зчинити гамір на всю Німеччину, зробити так, щоб «Штурмфогель» не ввійшов у серійне виробництво.
— Знищити дослідний зразок?
— Так, знищити! Підірвати, спалити, розбомбити!
— Хоч і диявольськи важко зробити це, але спробувати можна.
— Треба зробити. До того ж треба викрасти технічну документацію «Штурмфогеля», та так, щоб німці знали про це. Все це наштовхне фашистів на думку, що для нас не існує таємниці «Штурмфогеля». Значить, навряд чи вони наважаться починати все спочатку. Та й замовлень з міністерства авіації Мессершмітт не дістане. Тобі доведеться їм допомогти в цьому.
— Хіба ви направите мене назад?
— Так. Саме на цю відчайдушну диверсію.
Павло поривчасто встав і відійшов до вікна. Впершись лобом у віконну раму, він глухо промовив:
— Я не був у Росії вісім років… Я не бачив материного лиця вісім років. Пошліть мене краще на фронт. Я хочу вбивати їх, а не гратися в друзів.
Якийсь час Зяблов мовчки дивився в спину Павла, даючи йому виговоритись. Але Павло замовк, і тоді Зяблов жорстко промовив:
— Добре… Я дам тобі відпустку. Ти лишишся працювати в управлінні… Добре… Зрештою, ти заслужив це. — Володимир Миколайович устав і заходив по кабінету. — Я не говоритиму банальних слів про те, що іноді один такий, як ти, вартий цілих дивізій. Ти підеш… Ти не полетиш назад до Німеччини… Але нам доведеться відновлювати всі зв'язки заново. Без певності в успіхові. Без надії на успіх! Якщо цей самий «Штурмфогель» вийде в серію, він віддалить день нашої перемоги!.. Стривай, не перебивай! Точиться страшна війна, яка не снилася жодному поколінню. І якщо «Штурмфогель» затягне її хоч на день, він уб'є тисячі тисяч людей. Людей, Павле! — Зяблов зупинився поруч і стиснув лікоть Павла. — Нам не потрібен фашистський «Штурмфогель». Ми робимо машину, повторюю, в сто крат кращу, надійнішу. Та коли тобі пощастить стерти на порох дослідний зразок «Штурмфогеля», робота над реактивним літаком у фашистів надовго затримається, якщо не припиниться зовсім. Закрити «Штурмфогелю» дорогу в небо, до нових жертв означає наближення часу нашої перемоги. От суть усього, що ти повинен зробити.
— Коли мені назад? — глухуватим голосом запитав Павло.
Зяблов поклав на його плече руку, уважно й ласкаво подивився в очі:
— Ти поки що відпочинь. Я викличу фахівця з реактивних літаків. Подумаємо разом, що зробити нам з оцим «Штурмфогелем».
— А де відпочивати?
— Доведеться тут, Павлусю… На вулицю виходити тобі не треба. Сьогодні ввечері буде літак…
— Розумію, Володимире Миколайовичу, — опустив голову Павло.
Зяблов провів його до іншого кабінету, вклав на диван. Павло ледь доторкнувся до жорсткого, прохолодного валика, як його відразу похилило на сон. Володимир Миколайович укрив його кожухом, підіткнув за спиною і тихо, навшпиньки вийшов.
… Сон був такий глибокий, такий спокійний, що Павло ніскільки не відчув його тривалості. Просто заплющив очі й розплющив. Зяблов тряс його за плече:
— Вставай, Павле. Ходімо.
Павло сунув ноги у повстяні німецькі чоботи, застебнув «змійки», надів кожушок поверх свого комбінезона й пішов у кабінет полковника.
Там він побачив високого плечистого чолов'ягу з твердим підборіддям, що трохи видавалося вперед, крупним носом і високим лобом, прорізаним поперечною зморшкою. Одягнений він був у командирську гімнастерку, але без петлиць, у цивільні діагоналеві штани, заправлені в білі бурки. Щось знайоме промайнуло в його зовнішності.
— Знайомся — Семен Феоктистович Бичагін, — назвав Зяблов.
— Семен, — подав руку Бичагін і лукаво посміхнувся.
Павло відступив на крок, придивився і ляснув себе по лобі:
— Оце так зустріч! Володимире Миколайовичу, та я ж Семена знаю! Я поступав до Качинської льотної школи, а Бичагін її закінчував.
— Точно! Ми ще ганяли вас, салажат, по плацу! — Бичагін обійняв Павла. — То ось куди ти залетів, друже.
— Залетів та злетів, — промовив Зяблов. — Ну, братики любі, нумо до діла. Сідайте.
Полковник розклав на столі копії фотографій «Штурмфогеля», колись присланих Павлом.
— Це та штука, заради якої я й запросив вас, Семене Феоктистовичу. В німців, очевидно, це найперспективніша машина… І вони ось-ось запустять її в серію. Так? — Зяблов подивився на Павла.
— Мабуть, — погодився Павло.
— Отже, нам треба поспішати. — Володимир Миколайович пройшовся по кабінету й зупинився навпроти Бичагіна. — Ця машина перевищує швидкістю всі поршневі літаки. Мессершмітт збирається озброїти її швидкострільними гарматами. Нові літаки можуть стати небезпечними, особливо для важкої авіації союзників.
— Так, цей перехоплювач, мабуть, успішно битиметься з «ланкастерами» та «летючими фортецями», — промовив Павло.
— Ми розробляємо принципово інший реактивний літак, але нас, конструкторів, цікавлять у «Штурмфогелі» деякі вузли. — Бичагін перетасував фотографії і повернувся до Павла. — Чому на машині нема пізнавальних знаків? Хрестів на крилах і свастики на стабілізаторі? Самі цифри на фюзеляжі.
— У Мессершмітта є така звичка: поки він не запустить літак у серію, поки машина експериментальна — ніяких хрестів і свастик.
— От нам і необхідно зробити все можливе, щоб «Штурмфогель» лишився без свастики, — сказав Зяблов і текою з написом «Март» притиснув розкидані на столі знімки Ме-262. — А поки що, Семене Феоктистовичу, повертайтеся на завод і чекайте нашого виклику. Попрактикуйтеся з нічних стрибків з парашутом. Підзубріть німецьку…
Бичагін, прощаючись з Павлом, сказав:
— Ну, друже, сподіваюсь, ще повоюємо.
— Доведеться, — відповів Павло й потиснув _суху міцну руку Бичагіна. — То ви думаєте заслати його до мене? — запитав Павло, коли Семен вийшов.
— Якщо начальство затвердить наш план, то кращої кандидатури я не бачу. Чудово знає мову, має відношення до реактивної техніки. Йому, як фахівцеві, треба ознайомитися з «Штурмфогелем». У Лехфельді постарайся прикрити Бичагіна на випадок чого. Ми, певна річ, забезпечимо його найнадійнішими документами і проштовхнемо до Мессершмітта через Берлін. Утім, деталі ми продумаємо пізніше… А тепер, Павлусю, пообідаємо, і сідай за звіт. До відльоту час у тебе є… То, кажеш ти, Зейца підчепив на гачок.
— Крім убивства Штейнерта, в нього є ще один грішок. Коли з Іспанії він вивозив золото, коштовності, ну, все, що виміняв на ешелони продуктів за скаженими цінами, то присвоїв двісті п'ятдесят тисяч марок і поклав на свій рахунок у швейцарському банку.
— Так, за це запроторять його в концтабір… Гаразд, ходімо в їдальню…
… Об
