«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський
З Німеччини Віктора перекинули до Франції. Там його зустрів Павло, але взнаки не дав.
Віктор, ризикуючи провалитись, попереджував, щоб він, Павло, не йшов на першу явку, яку вже засікло гестапо.
— Ну що ж, вип'ємо, Володимире Миколайовичу, за мертвих, вип'ємо й за живих…
— Розчулився? — примружився Зяблов.
— Робота, самі знаєте, в нас нервова, — чи то жартома, чи то серйозно відповів Павло.
Зяблов, думаючи про щось своє, зібрав у газету рештки їжі і сховав пакет у стіл. Потім він дістав із сейфа грубу теку з написом «Март».
— Нумо, дорогий товаришу Март, розберемося, що до чого…
За чорним вікном висвистував вітер. Невідомо, як він проникав крізь шибки й тихо ворушив старі штори.
На нічній вулиці панувала тиша. Кружляв лише м'який і крупний сніг.
— Отже, — промовив Зяблов, — першу частину своєї роботи, починаючи з Швеції й Іспанії, ти виконав непогано… Нацьковував по можливості Хейнкеля на Уде-та, Мессершмітта на Хейнкеля, розвіював упевненість Вайдемана в новій Машині, упадав за дочкою Зандлера… Зв'язок між нами, Перро — Регенбахом і тобою здійснювався теж нормально. Еріх Хайдте і, звичайно, Ютта працювали за його завданнями. Але Ютту ми втратили. Перро загинув. Гестапівцям пощастило розгромити міцну й численну підпільну антифашистську Організацію «Роте капела». Нею керували комуністи Арвід Харнак і молодий офіцер Харро Шульце-Бойзен. Не стало таких стійких антифашистів, як письменник Адам Кукхоф, Йон Зіг, Ганс Коппі, Вільгельм Гуддорф, Вальтер Хуземан… Втрати серйозні.
Полковник підійшов до батареї і приклав до неї змерзлі руки.
— Були помилки. Перша: крадіжка радіостанції з Ю-52… Слава богу, що з цією історією обійшлося. Поки що обійшлося. — Зяблов підняв палець. — В руках Коссовські вагомий доказ: Ютта користувалася цією рацією. Коссовські зараз у госпіталі, але будь спокійний: видужає і все поставить на свої місця.
— Так, історія ризикована. Але добував рацію Еріх. Я не знав, що наша зіпсувалася.
— Все одно Коссовські може намацати твої зв'язки з Хайдте. Друга помилка: знаючи про те, що функабвер прислав монітори до Аугсбурга й Лехфельда, ти все ж попросив Ютту передавати відомості про об'єкт «Б», тобто про «фокке-вульф».
— Ви вимагали негайної відповіді на запит.
— Розумію. Важливо було знати, що це за птах — найновіший винищувач — і якого зробити на нього мисливця. Але ризикувати радистом я б особисто не став, пошукав би інших можливостей.
— Я не знав про те, що приїхав Коссовські. Він жив у Лехфельді нелегально.
— Ну й що ж з того? Коссовські не Коссовські, але ж функабвер був.
— Вони витягли свої монітори із водостічних труб, ї машини перекинули їх у якесь інше місце.
— Вони спритно обдурили тебе, Мартинов. Ти бачив у місті закриті армійські машини?
— Бачив.
— Так антени вони сховали під брезент. Ці машини були замасковані навіть під санітарні.
— Точно! Я бачив кілька санітарних машин, хоч у них особливої потреби не було.
— От-от. Ну, гаразд. Розкажи мені про Ерїха Хайдте. Він зник чи попав у гестапо?
— Зник. Я просив вас прибрати Коссовські.
— Поки що це зробити неможливо, Павле. Ми не можемо послати людину з єдиним завданням прибрати Коссовські.
Зяблов вимкнув світло й розсунув штори. Займався боязкий зимовий світанок. Вулиці й будинки були в білому. По замерзлій Москві-ріці стежечкою йшли жінки на роботу в першу зміну. Де-не-де ще висіли аеростати загородження, посріблені інеєм.
— Як ти гадаєш, вони все-таки встигнуть кинути «Штурмфогель» на фронт?
— Важко сказати. Мессершмітт усе доробляє на свій страх і ризик.
— Значить, поспішає?
— Виходить, так.
— Деталь істотна. Далі?
— В Німеччині починає відчуватися брак палива — бензину, гасу, мастила. Незабаром це позначиться і на «Штурмфогелі». Крім того, бракує льотчиків. Факт, що нас кинули зараз на фронт, свідчить сам про себе.
— Помаленьку вибиваємо, значить?
— Так. Льотні школи не мають змоги забезпечити потреби люфтвафе.
— Сподівалися на блискавичну війну, але прорахувалися, — засміявся Зяблов.
— Гітлерівці покладали велику надію на асів. У них таке неофіційне звання надають тому, хто збив не менше десяти літаків ворога.
— От у першу світову з дев'яти тисяч літаків п'ять збили аси, — промовив Зяблов, — такі собі повітряні снайпери.
— У німців своєрідна тактика: аси можуть вибирати ціль яку хочуть, і літають куди хочуть. На вільне полювання. Але асам треба віддати належне: вони добре знають слабкі й сильні сторони нашої авіації. Вони віртуозно володіють літаком, певна річ, сміливі, зухвалі, обачні… Спортивний дух, жадоба бою — ось що ними керує.
— Нічого, в нас теж є аси, і не одинаки, як барон Ріхтгофен чи граф Ейхенгаузен, а тисячі розумних хлопців.
— Це я відчув на собі, — усміхнувся Павло, потираючи шию.
— От-от, а ще хреста начепив. — Зяблов, помовчавши, серйозно запитав: — Які модифікації Ме-109 застосовують фашисти біля Сталінграда?
— «Месершміт-109Ф», І09Г, 109Г2… Але всі ці модифікації лише роблять машину важчою. Більше кулеметів — додаткова вага; поставили місткіші баки з пальним — теж; збільшили швидкість, форсуючи двигун, — знову ж зайва вага. Внаслідок Віллі знизив покажчики швидкопідіймання, вертикального й горизонтального маневру. А ось «фокке-вульф» — машина хоч і важкувата, зате серйозна. Конетрукторам треба замислитися, щоб наші винищувачі могли бити і цей літак.
— До речі, хто такий Фокке? — запитав Зяблов.
— Засновник фірми, професор. Але гітлерівці вигнали його з власних підприємств і дали йому недалеко від Бремена заводик, схожий на стайню. Тільки ім'я його залишили. Невигідно фашистам поступатися технічною надійністю фірми «Фокке». Тепер заводами керує Курт Танк, колишній «шеф-пілот Герінга, такий собі пруссак у шрамах. У нього обличчя ніби вирубане сокирою.
— А Юнкере, чув, потрапив в опалу і незадовго до війни помер? — запитав Зяблов.
— З Юнкерсом трапилося те ж саме. Замордували. Але, між інший, у Німеччині про його смерть не повідомлялось. «Юнкере був, Юнкере лишився» — так принаймні пишуть газети.
Помовчавши, Павло запитав:
— Володимире Миколайовичу, скажіть чесно: у пас є що-небудь схоже на «Штурмфогель»?
— Є! І не схоже, а краще, надійніше. Коли-небудь про такий літак напишуть історії… Наскільки я збагнув, німці шукають вирішення швидкого й компромісного. Квапляться, роблять тяп-ляп, опікаються… — Зяблов сів за стіл і задумався. — І все ж хотілось би нам знати про «Штурмфогель» більше.
— На жаль, я не маю допуску до цього літака…
— У тім-то й біда… Тепер точиться війна і людей, і «техніки. Нам дуже
