Робін Гуд - Джон Макспедден

— Коли на цьому ділі обпікся сам шериф, не кажучи вже про Гая Гісборна та багатьох інших, які вам не рівня, то чого можна чекати від якогось мідника!

Мідл поклав свою важку руку на гладке плече трактирника і, намагаючись набрати солідного виразу, пильно подивився йому в очі.

— Гроші візьмеш на столі, хазяїне. Я зараз піду, бо в мене є важливіші справи, ніж розводити тут з вами теревені. Але не дивуйся, якщо я незабаром повернуся сюди і зі мною буде сам Робін Гуд!

Мідл не поспішаючи попрямував до дверей, вийшов на розпечену курну дорогу і хутко подався далі в напрямку Бернесдейля.

Та не встиг він одійти й на чверть милі, як зустрів юнака з веселими очима і кучерявим каштановим волоссям. Через руку в хлопця був перекинутий легкий плащ, який він зняв, бо було спекотно, а при боці висів короткий меч. Подорожній зміряв зопрілого мідника дружнім поглядом і, мабуть, вирішивши, що той заслуговує на увагу, заговорив до нього.

— Добрий день! — привітався юнак.

— Та день-то добрий, — озвався мідник, — тільки от спеки можна було б побажати меншої.

— Це правда, — засміявся хлопець. — Звідки прямуєш? І чи знаєш ти новину?

— Яку новину? — зацікавився балакучий мідник. — За ремеслом я мідник, звати мене Мідл, а йду я з Бенбері.

— А новина така, — засміявся юнак, — кажуть, ніби якихось двох мідників закували в колодки за те, що вони забагато споживали вина та пива.

— Якщо це всі твої новини, то краще б тобі з ними помовчати, — невдоволено буркнув Мідл.

— А що новенького чув ти? Адже в тебе така робота, що ти блукаєш з місця на місце і, певно, знаєш усі плітки.

— Єдине, що можу сказати, — пихато мовив мідник, — це те, що я тут недарма. Я розшукую ватажка тутешніх розбійників на ім'я Робін Гуд!

— Справді? — здивувався юнак. — І хто ж доручив тобі таку справу?

— У мене є повноваження від шерифа з печаткою самого короля спіймати Робін Гуда. Якщо ти можеш сказати, де він ховається, я візьму тебе собі в напарники.

— А дозволь мені поглянути на те повноваження, — мовив юнак. — Я тільки пересвідчусь, чи воно дійсне, і тоді зроблю все можливе, щоб ти з ним зустрівся.

— Е ні, — відповів мідник, — цього документа я не можу тобі довірити. А якщо ти не допоможеш мені розшукати Робін Гуда, то я впораюся з ним і сам.

І мідник щосили змахнув над головою своїм яблуневим кийком.

Юнак посміявся з наївності Мідла, а потому сказав:

— Курний шлях, та ще в таку спеку — погане місце для серйозної розмови. Якщо ми хочемо стати один одному в пригоді, то давай підемо до трактиру, що отут за поворотом, та спершу втамуємо спрагу. А коли наші голови трохи охолонуть, тоді ми все й обміркуємо.

— Гаразд! — радо погодився Мідл. — Ходімо мерщій! Хоч я щойно звідти, твоя пропозиція знову викликала в мене страшенну спрагу.

І вони разом подались до трактиру «Сім оленів».

Побачивши мідника з невідомим юнаком, трактирник лише мовчки звів від подиву брови і запобігливо кинувся їх об? слуговувати.

Мідник замовив вина, а хлопець — кухоль пива. Хоча вино й не вважається прохолоджуючим напоєм і аж ніяк не просвіжає голову, проте мідник вирішив пити саме його, бо воно коштувало дорожче від пива, а платити за нього мав інший. І майстер Мідл спорожняв келих за келихом, зовсім не слухаючи хлопця, що пропонував йому плани, як спіймати Робін Гуда.

Нарешті мідник упав головою на стіл і захропів. Тоді незнайомий юнак спритно розстебнув йому робочу сумку, витяг звідти папір, прочитав його і заховав у власний підсумок. Потім він гукнув трактирника, весело підморгнув йому і сказав, що мідник за все розплатиться, коли проспиться. А Мідлу тим часом навіть не снилося, що йому доведеться платити за все частування.

Сам же юнак і не думав квапитись, йому хотілося побачити, що робитиме далі Мідл. Він вийшов на подвір'я і, сховавшись за віконницею, став чекати, коли той прокинеться.

Нарешті мідник розкрив очі, позіхнув і потягся до келиха з вином.

— Ну, друже, що ти там кажеш… Як краще спіймати того шибайголову? Гей, де ти? Куди подівся цей клятий хлопчисько?

Мідник тупо покрутив головою і побачив, що біля нього нікого немає.

— Хазяїне! Чуєш, хазяїне! — загукав він. — Де той хлопець, який повинен за мене заплатити?

— Не знаю, — неласкаво озвався трактирник. — Може, він залишив гроші у вашій сумці?

— Ні, він тут нічого не залишив! — загорлав Мідл, попорпавшись у робочій сумці. — Ґвалт! Рятуйте! Мене обікрали! Слухай, хазяїне, тебе слід заарештувати за державну зраду! Я прибув сюди у справах короля і сказав тобі про це вранці! А поки я тут спочивав, довірившись тобі як чесній людині… гик!., як вірнопідданому його величності короля… гик!., хтось поліз у мою сумку й викрав важливі державні папери!

— Годі кричати! — зупинив його трактирник. — Що у вас пропало?

— О, дуже, дуже важливі речі. Я мав при собі, по-перше, повноваження від мілорда шерифа Ноттінгема з печаткою самого короля із наказом… гик!., заарештувати… гик!., відомого пройдисвіта… гик!., ватажка розбійників Робін Гуда! По-друге, окраєць хліба. По-третє, паяльну лампу… гик!..