Перстень Борджіа - Володимир Нефф

Він швидко подзвонив у дзвіночок. Відразу ж увійшов вродливий юний кардинал у туніці, підперезаній золотим ланцюгом, особистий секретар папи, і сказав: — Чекаю розпоряджень Вашої святості.

— На часі, — мовив папа, — здійснити новий і суттєвий крок у дружніх стосунках із султаном, які ми розпочали позаминулого року, і віддячити за його мирне послання. Складемо до нього листа, в якому з усією докладністю, якою ці погани заміняють ввічливість, побажаємо йому здоров’я, щастя і я не знаю чого ще, ви, напевно, знайдете належні формулювання, і лише тоді, мимохідь, щоб довести йому свою добру волю, звернемо його увагу, що один фанатичний ворог Османської імперії, граф ді Монте К’яра, власник острова поблизу нашого міста й порту Ріміні, збирає у гавані цього острова військовий флот, яким збирається влаштувати султановому морському флотові нову катастрофу, гіршу, ніж поразка турецького флоту під Ле–панто. Підкресліть, що цей авантурник діє на свій страх і ризик, без нашого дозволу й участі, і що, хоча острів Монте К’яра лежить у територіальних водах папської області, я не вбачатиму в цьому порушення нашої дружньої угоди, якщо султан вважатиме за необхідне задля безпеки своєї імперії порахуватися зі згаданим вище авантурником і придушити зло в зародку.

Секретар папи, який робив собі замітки золотим писаль–цем на восковій табличці, опустив обидві руки і вклонився.

— Ваша святість наказала, і бажання Вашої святості буде виконане, — сказав він.

Папа подивився примруженими очицями на юного кардинала Гамбаріні.

— Ти вдоволений? — запитав він.

— Я захоплений і приголомшений мудрістю і — якщо смію так висловитися — професійною дипломатичною майстерністю Вашої святості. Справді, це єдиний спосіб зірвати Куканеві наміри і знешкодити його, при цьому він, навіть залишившись у живих, ніколи не довідається, хто це скоїв.

— Що тобі, cardellino, важливо, я можу собі уявити, — сказав папа і обернувся до свого секретаря, який досі стояв біля його крісла. — Ще щось? — запитав він.

— Чи Ваша святість бажає, — запитав секретар, — аби до листа було долучено якийсь подарунок?

— Звичайно, — відповів папа. Трохи поміркував, тоді подав секретареві перстень Борджіа, який досі тримав у руці. — Оце буде саме воно, — сказав він усе ще на своєму сієнському діалекті.

Переляканий юний кардинал Гамбаріні не втримався і зашепотів поблідлими устами: — Ma… що значить: але…

— Що за «ма», cardellino? — запитав папа. — Що ти тут мекаєш? Либонь, хочеш сказати, що це твій перстень? Помилка, приятелю. Наскільки я пригадую, а пам’ять у мене добра, свою кардинальську шапочку ти отримав за те, що поступився усім своїм спадком по батькові Святому престолові. А цей перстень, якщо я не помиляюся, є частиною того спадку. Чи, може, ні? Чи, може, ти вже кардиналом наскладав на нього зі своєї мізерної платні й купив?

Пригнічений юний кардинал мовчав і червонів.

— Ну? — наполягав папа. — Ти успадкував його від батька чи купив за свої скромні заощадження?

— Успадкував, — сказав юний кардинал. — Але я гадав… я дозволив собі припустити…

— Що дозволив собі припустити?

— Що домовленість, про яку згадала Ваша святість, стосується лише нерухомості, — відповів юний кардинал.

— А я дозволю собі припустити, що вона стосується всього, і рухомого майна теж, — сказав папа. — І коли я як заступник Бога на цій землі щось припускаю, це не припущення, а певність.

— Запевняю Вашу святість, що це непорозуміння, викликане тим, що я висловився плутано й необдумано, — мовив юний кардинал. — Мені йдеться не про власність на цей перстень, мені йдеться про те, що коли Кукань побачить цей перстень на султановій руці і коли султан, не дай Боже, до того ж скаже, що отримав його від Вашої святості, він одразу зрозуміє, що трапилося, як трапилося і…

— …і хто його знову, не знаю вже вкотре, зрадив, — закінчив папа. — Але заспокойся, приятелю. По–перше, не можна припустити, що бідолаха Кукань вийде живим з цієї халепи, та якби він таки вийшов з неї живим, я навіть при найбільшому напруженні фантазії не можу собі уявити, як може відбутись його зустріч із султаном, та ще й щоб султан на додаток розповідав про походження своїх коштовностей. Проте якщо неправдоподібним поворотом фортуни до чогось такого все–таки дійде, ceterum autem cen–seo[13], що ти, негіднику, цілком заслужив на це.

Десь місяців через три по Італії промайнула сенсаційна новина про загадкове зникнення острова Монте К’яра та про смерть графа з цим самим ім’ям, якому належав острів. За свідченням очевидців на острів, мовляв, несподівано напав сильний загін турецького військового флоту, який захопив його, перш ніж графова флотилія встигла вийти зі своєї гавані і зайняти бойову позицію, судячи з усього, через те, що вітер був несприятливий для оборонців острова; а для того, щоб вітрильники могли вийти у відкрите море, треба було, щоб галери, які рухалися за допомогою весел, пзяли їх на буксир, шо стало неможливим, бо веслярі вже в перші хвилини, коли турки почали обстрілювати гавань, запанікували й вийшли з послуху. Різанина, яку вчинили вороги християнства, висадившись на берег, була, кажуть, дика і кривава; проте турки, коли населення острова припинило опір, повелися цілком незвично, можна сказати, навіть нечувано милосердно, бо схопили й забрали в рабство лише здорових і сильних чоловіків, у той час як жінкам і дітям віддали один із захоплених кораблів з кількома матросами й дозволили їм відплисти до якогось безпечного італійського порту.

Вороги християнства, здається, виявили головний