Перстень Борджіа - Володимир Нефф

— Так, про це Моя святість знає справді вельми добре, — мовив папа. Він розмовляв не латинською мовою, якою звичайно розмовляв залюбки, і не літературною італійською, а діалектом своєї рідної Сієни, яким користувався, коли давав аудієнції людям, котрих не поважав і котрі не були йому симпатичні, якщо обставини, певна річ, дозволяли виявляти свою неповагу; навіть сам папа не може собі дозволити завжди поводитися так, як йому подобається і як припадає до смаку. — Але не кажіть, молодий кардинале, що мій любий Петр Кукань ховається за титулом графа ді Монте К’яра: він насправді є законним графом ді Монте К’яра, про що я можу заявити з усією відповідальністю, бо графом ді Монте К’яра його йменував я сам. Отже, його тотожність мене не цікавить. Натомість мене більше цікавить, звідки він узяв ті шалені гроші, якими сипле так, ніби сам їх виготовляє. Цією таємницею ваш давній приятель з вами не поділився?

Юний кардинал, щоб не виглядати в очах Його святості непоінформованим, швидко і сміливо відповів:

ss

— Поділився.

— Ну? І звідки ж він їх узяв?

— Сказав, що знайшов скарб знаменитого пірата Клау–са, — навмання сказав юний кардинал.

Папа здивувався.

— Пана Клауса фон Алькума? — перепитав він.

— Так, пана Клауса фон Алькума.

— Званого Перекидачем кубків?

— Так, званого Перекидачем кубків або Штертебеке–ром, — сказав юний кардинал.

— Гм, тоді при такому темпі, з яким витрачає гроші, він скоро збанкрутує, — зауважив папа. — Бо доведено наукою, що скарб Клауса фон Алькума навіть приблизно не може бути таким великим, як про це ходить поголоска, тому що Клаус устиг більшість награбованого пропити зі своїми друзяками. Але що ж іще цікавого, cardellino, ви можете розповісти? Як там ведеться моєму свавільному багатостраждальному Петрові, одному з тих, з якими мені не нудно і яких я завжди хотів би мати поблизу?

На це юний кардинал, заглушивши болісний укол ревнощів і неприязні, викликаний тим, що папа назвав його cardellino — адже це слово, хоча й має чотири перші літери однакові, не має нічогісінько спільного з його кардинальським саном, бо cardellino означає щиглик, — відповів, що графові ді Монте К’яра, себто Петрові Куканю із Кукані, очевидно, ведеться дуже добре, ба навіть так добре, що він з жиру дуріє, от і надумав за істинно батьківську ласку, яку виявляє йому Його святість, віддячити ганебною зрадою.

Папа наморщив чоло.

— Зрадою? Що це ти, бовдуре, верзеш? Звертай увагу на те, що говориш, слово зрада — це дуже серйозне слово.

— На превеликий жаль, ідеться не про слово, а про справжню зраду, — відповів юний кардинал. І схилившись й поклавши праву долоню на груди на знак відданості, докладно розповів Святому Отцеві все, що знав про всесвітньо–історичні плани графа ді Монте К’яра, починаючи з захоплення Страмби й аж до ліквідації Османської імперії. Папа сильно почервонів, слухаючи розповідь юного кардинала, але опанував себе й не перебив його жодним словом, а коли юний кардинал закінчив, хвильку сидів тихо і глибоко дихав, поки промовив:

— Ну і що? Навіщо ти мені це розповів? Ти гадаєш, що Моя святість тепер вчинить? Накажу схопити графа ді Монте К’яра, бо якийсь дурноверхий молодий кардинал шепнув мені на вушко погано вигаданий наклеп про нього? Кожна добре поінформована людина знає, що П’єтро Кукан купив той острів у Моєї святості і чимало заплатив; а я, особистий заступник самого Бога на цій землі, маю знеславити себе навіки, якщо, хапнувши купівельну ціну за той скелястий острівець у Адріатичному морі, відразу ж після цього вхоплюсь за перший–ліпший безглуздий привід, щоб позбавити юного П’єтро його законно набутого маєтку й, більше того, стяти йому голову як зрадникові? Маю увійти в історію як папа, який однією рукою давав, а другою знову відбирав? І все це з ініціативи якогось шмаркатого кардинала?

«Боже мій милосердний, — думав юний кардинал, мліючи від жаху, — якщо зараз хтось із представників високого духовенства підслуховує за дверима, а вони ж підслуховують, я навіки зганьблений, обпльований і пропащий».

— Ні, ні, цього не буде, не будеї — вів далі папа, блискаючи примруженими очима й гупаючи обома кулаками по бильцях крісла, оздобленого гербом роду Боргезе. — Як заступник Бога на цій землі я мушу поводитися краще за самого Бога, адже врешті–решт я лише людина, а тому на відміну від Бога, не можу аргументувати загадковість своїх намірів. Я не можу промовити до того, хто б нарікав на мене, як Бог промовив до Йова на його скарги: «Де ти був, коли землю основував Я й коли переходжувався дном безодні?» — я не можу цього сказати, бо живу на цій землі лише трохи довше шістдесяти років і ніколи не гуляв по дну безодні. Хто б мені вірив надалі, хто б хотів зі мною надалі торгувати, якби я поводився так, як уявляє собі якийсь ідіот у Страмбі? Все це я кажу не тобі, cardellino, бо ти йолоп від народження; мій докір стосується головним чином патера Люго, який є справжнім ініціатором цієї кампанії проти графа Монте К’яра. Чи ви у тій Страмбі всі схибнулися, чи у вас у голові зовсім немає клею, інакше хіба б ви дозволили собі обтяжувати Мою святість, яка саме перебуває на вершині могутності й слави, такою нісенітницею?

Безумовно, це була найгірша хвилина життя юного кардинала, коли пригнічений юнак бажав собі лише смерті, та попри відчай, що стискав йому груди так, аж зупинялося серце, він цілком усвідомлював деякі принизливі деталі свого фізичного стану, приміром те, що всупереч холодному подихові папської неласки, від якої тремтів, мов у пропасниці, його сутана на плечах між лопатками була мокра від поту, або те, що саме зараз — безперечно, від хвилювання — на верхній губі висипає огневиця, яка дається взнаки пекучим свербінням, твердінням і посмикуванням, і що борлак на шиї невтримно смикається вгору і вниз. Але йому відразу ж полегшало, бо Святий Отець, відгримівши, напився вина і тоді промовив привітнішим