Перстень Борджіа - Володимир Нефф

— І як це ти, cardellino, зважуєшся твердити, що мій любий П’єтро втаємничив тебе у свої плани? Та ж він любить тебе, як сап чи родимець, як таргана у юшці!

Юний кардинал, щира душа, нараз отямився від свого відчаю і, згадавши, що він професіонал, відповів:

— Про почуття Куканя до мене я не знаю нічого, але якщо він і не любить мене, то це не дивина, бо я ж добряче залив йому смальцю за шкіру. — Помітивши, що папа ледь помітно всміхнувся, він вів далі іще повільніше: — Але тепер не йдеться про симпатію чи антипатію, йдеться про успіх. Кукань потребує мене для того, щоб я йому допоміг, відчинивши міські брами, коли він захоче захопити Страм–бу, і пообіцяв мені повернути весь мій страмбський маєток і виплатити додатково двісті п’ятдесят тисяч скудо готівкою, якщо я домовлюся з ним й виконаю те, що він від мене зажадає. Я пообіцяв йому це, але задля годиться, з міркувань, скажімо, професійно–тактичних.

Юний кардинал додав до обіцяного Петром двісті п’ятдесят тисяч скудо, щоб цим іще яскравіше показати свою власну вірність і самозречення, але передав куті меду, бо такий надмір безкорисливості не пройшов повз увагу папи.

— І ти просто так, без вагомої причини відкинув такий шанс? Чому? Святий ти чи дурний? Ти, що, коли доведеться, підеш за своєю вигодою по трупах, як інший ходить по гатках. Не забивай мені баки й не розказуй казочок.

Юний кардинал, болісно вражений, трохи помовчав, перш ніж знайшов правильну відповідь:

— Два роки чернечого життя навчили мене правди, — мовив він, побожно потупивши очі. — Усвідомлюю, що Ваша святість не має підстав вірити мені, але, на щастя, я маю можливість навести доказ.

— Ну? — сказав папа. — І де той твій доказ?

— Тут, — урочисто відповів юний кардинал і, піднісши ліву руку, сяйнув діамантом на своєму безіменному пальці.

— Бачу перстень, — кинув папа. — Гарний перстень, цінний, але не більше.

— Це не звичайний перстень, — сказав юний кардинал. — Це перстень, який один з попередників Вашої святості, Олександр VI, recte[12] Родріго Борджіа, подарував своєму племіннику Чезаре на двадцятиріччя.

— Справді? — зацікавився папа і простягнув руку долонею догори. — Покажи.

— Прошу? — перепитав юний кардинал. — Ваша святість хоче оглянути цей перстень?

— Так, Моя святість бажає оглянути цей перстень, — відповів папа, не змінюючи положення своєї руки.

Юний кардинал неохоче, бо передчував щось лихе, зняв золотий перстень з діамантом із пальця й поклав на папину долоню.

— Так, правильно, — сказав папа, оглянувши перстень за допомогою лорнета, якого витягнув з глибокої кишені. — Тут викарбувано ЧБ 14. III. 1495, що справді може бути датою двадцятиріччя Чезаре. Але я все ще не бачу, чим це доводить правдивість твоєї розповіді.

Тоді юний кардинал добре виваженими словами почав розповідати про нещодавну мандрівку згаданого персня з його руки на руку Прекрасної Олімпії, звідти на руку злочинного Петра Куканя із Кукані і зрештою знову на руку його, юного кардинала.

— Ваша святість, — завершив він, — напевно зболить поміркувати й визнати, що Кукань не повернув би мені цього персня, якби не був непохитно переконаним у тому, що йому вдалося схилити мене до своїх мерзенних замірів і зламати мою палку відданість до Вашої святості і до нашої святої церкви. Правдивість цієї історії, якби Ваша святість мала сумніви, може підтвердити і сама співачка, яку звати Прекрасною Олімпією і яка вже напевно повернулася зі свого турне до Рима.

Папа це трохи обміркував, ковтнув вина і мовив таке:

— Цікаво, їй–бо, цікаво: цим я хочу сказати, що довідався про щось справді цікаве, бо поняття цікавості я вжив у його справжньому і звичному значенні, себто не в такому, коли кажуть: «Цікаво, як рано цього року похолоднішало». В цьому випадку цікавим оголошується щось, що насправді зовсім не цікаве, супроти цього лихо, яке, судячи з усього, — зараз мені вже важко в цьому сумніватися, — мій любий П’єтро кує на своєму скелястому, дорогому острівці, справді цікаве. Коли вірити, що ти, cardellino, сказав мені правду, тоді я знаю правду неперекручену й повну, бо єдине в світі, чого не може мій любий П’єтро, це казати неправду. (Але якби він зрештою навчився брехати, то був би найбільшим брехуном серед усіх сущих). Мені прикро до сліз, адже я знаю, що авантюра, яку розпочинає мій любий П’єтро, закінчиться для нього зле — і прикро вдвічі, бо П’єтро близький моєму розумові і серцю саме тому, що він цікавий, а будучи цікавим, він не може діяти інакше, як діє, тобто незвично, небезпечно, одне слово: цікаво. А як там на його цікавому острівці? Чи є крихта правди в тому, що він будує величезну гавань?

Юний кардинал з запалом кивнув і в кількох загальних рисах змалював дуже монументальний образ гавані Монте К’яра з її бійницями, фортечними мурами й вежами, а передусім обладнання кораблів.

— Це виглядає чудово, і я не встигав озиратися, — додав юний кардинал. — Але там є і слабке місце.

— Яке? — запитав папа.

— Його розкішні галери й галеаси мало ефективні, бо для приведення їх у рух він не використовує невільників.

— Не використовує невільників? — здивувався папа. — А кого ж? Невже вільних веслярів?

— Саме так, — відповів юний кардинал. — Використовує вільних веслярів і постійно має з ними клопоти й прикрощі.

— Можна собі уявити, — сказав папа і замислився. — Ну, що вдієш. Як заступник самого Бога на цій землі я несу відповідальність перед усім правовірним людством і мушу вирвати з коренем і повалити дерево, яке хоча й тішить мій погляд своєю привабливістю та красою, але несе небезпеку своєю сміливістю зросту. Як людина, я шкодую