Літак підбито над ціллю - Генріх Борисович Гофман

Коли наші війська звільнили Сальськ, Георгій їздив по документи в станицю, де він переховувався на горищі сарая. Там, де стояли сарай і хата, льотчик побачив тільки чорне згарище — слід недавньої пожежі. Ні Пузанка, ні ленінградки, ні самого хазяїна в станиці вже не було.

На жаль, Карлову не пощастило довідатися, куди поїхала Надія Іванівна, чи спокутував свою провину перед Батьківщиною оточенець Пузанок. Невідома доля і врятованого танкіста.

Можливо, всі вони живі і, прочитавши цю повість, повідомлять про себе.

Георгій Карлов згодом зробив близько сотні успішних^ бойових вильотів, став капітаном. Беручи участь у грандіозній повітряній битві на Кубані, громив ворога на «Голубій лінії». Звільняв Тамань і рідний Крим.

Льотчики з ескадрильї Карлова під його командуванням підтримували морські десанти на Керченському півострові та «Вогняній землі». Не раз вступали вони в повітряні бої з «Мессершміттами» над Керченською протокою, топили швидкохідні десантні баржі ворога в Чорному морі.

Особисто Карлов знищив чимало техніки і живої сили ворога і був за це нагороджений ще двома бойовими орденами.

На цьому можна було б закінчити повість. Не буду приховувати — я довго вагався і думав. Мені хотілося, щоб Георгій Карлов назавжди лишився живим для читачів.

Та війна сувора і безжалісна. Не всім захисникам Сталінграда пощастило дійти до Берліна. Не одне чудове життя обірвалося на шляху від Волги до Ельби. Не дожив до Дня перемоги і Георгій Карлов.

Рівно через рік після описуваних подій, у січні 1944 року, в нерівному повітряному бою з ворожими винищувачами він був збитий на захід від міста і порту Керч.

Не кілометровими стовпами, а пам’ятниками безсмертя відзначений шлях до перемоги над фашистською армією. Під Севастополем, на Малаховому Кургані, на честь тих, хто у рідному небі віддав життя за любиму Батьківщину, споруджено монумент. На постаменті не вирізьблені імена. Проте я, дивлячись на зображений там літак, що ніби злітає у височінь, думаю про Георгія Карлова. На спомин про нього нехай буде ця повість.

Сержант Долаберідзе, доля якого, безперечно, цікавить читачів, двічі безуспішно намагався втекти з полону, і тільки за третім разом йому пощастило втекти. Влітку 1943 року він перейшов лінію фронту і до кінця війни воював як льотчик-штурмовик, хоч і в іншій дивізії.

Георгія Никифоровича Долаберідзе мені пощастило відшукати у Воронежі. Після демобілізації з Радянської! Армії він почав працювати на заводі і тепер заочно закінчує політехнічний інститут.

Герой Радянського Союзу Іван Павлович Бахтін працює старшим інспектором-льотчиком Головної інспекції Цивільного повітряного флоту, його було обрано депутатом Московської міської Ради.

Полковник Рубанов — нині генерал-полковник, служить у Військово-Повітряних Силах.

Полковник Ємельянов і полковник Голубев, прослуживши в авіації понад двадцять п’ять років, пішли у відставку.

А «молодий» льотчик Павло Архипов тепер уже сам командує ескадрильєю реактивних винищувачів.

Генріх Гофман

Березень 1958 р. — березень 1959 р.

Стій! Хто йде?

Швидше! Швидше!