Літак підбито над ціллю - Генріх Борисович Гофман

— Карлов знайшовся! — вигукнув майор і квапливо розповів, де зараз льотчик. — Шкода, що Ємельянов у повітрі, вилетів на завдання. Доведеться чекати.

— Навіщо чекати? Давайте зараз же пошлемо машину по Карлова, — запропонував начальник штабу.

В цей час задзвонив телефон. З дивізії повідомляли, що полковник Рубанов на зв’язковому літаку ПО-2 щойно вилетів на аеродром Барабанщиків.

От і добре. Доповімо командирові дивізії і відразу дошлемо машину. А ви тим часом приготуйте довідку, — попросив Голубєв начальника штабу і вийшов.

Маленький ПО-2 приземлився і побіг на лижах до командного пункту, біля якого стояв полковий літак зв’язку. Там механік просигналив прибулому літаку місце для стоянки.

Тільки-но полковник виліз з кабіни, як Голубев сповістив його про Карлова.

— Чого ж ви зволікаєте? — спитав командир дивізії.

— Зараз буде готовий документ і пошлемо автомашину, — відповів Голубев.

— Не машину, а літак. Готуйте до вильоту свій ПО-2. Та посилайте по Карлова когось соліднішого, бо ще закомизяться там. Можуть не відпустити.

— Єсть, товаришу полковник. Дозвольте послати ад’ютанта ескадрильї капітана Артемова?

— Артемова можна. Цей кого завгодно переконає, — погодився Рубанов, знаючи твердий, наполегливий характер капітана. — Довідку приготуйте за моїм підписом! — додав він.

Полковник наказав своєму льотчикові зв’язку теж готуватися до вильоту по лейтенанта Карлова. А сам почав пильно вдивлятися в західну частину неба, чекаючи повернення полку з бойового завдання.

Нарешті в повітрі почувся наростаючий гул літаків. До аеродрому наближалися штурмовики Емельянова.

Через кілька хвилин земля задвигтіла від стугону моторів, вищання гальм і надсадного виття гвинтів, які перед посадкою переводились на малі оберти.

А коли літаки нерухомо застигли біля своїх капонірів, залунали захоплені вигуки прибулих. Невеликими групами льотчики попрямували до командного пункту. Поряд командира полку йшов Архипов.

— Сьогодні ви діяли зовсім добре. Тримайтеся так і далі. Тільки після виходу з атаки швидше пристроюйтесь до ведучого, бо месери з’їсти можуть, — пояснював Ємельянов.

— А до якої висоти ви пікірували? — поцікавився Архипов. — Я бачив, як ви просто впритул розстріляли батарею німців. У мене так не виходить.

— Нічого, скоро вийде, — підбадьорив молодого льотчика командир полку. — Тільки треба… — В цю мить Ємельянов побачив полковника Рубанова. — Заждіть-но, Архипов, поясню іншим разом, — пообіцяв він і прискорив ходу.

Ємельянов доповів командирові дивізії про виконане завдання і щиро зрадів, коли дізнався, що знайшовся Карлов.

— Я ж казав вам. Пам’ятаєте, я вам казав, що Карлов пробереться крізь лінію фронту!

Капітан Артемов уже сидів у дивізійному літаку зв’язку, а старший лейтенант Мордовцев, подавши команду «од гвинта», почав обертати пускове магнето другого літака.

— Стривайте! — Командир полку зняв свою хутряну куртку і, підбігши до літака, передав її капітанові. — Це для Карлова, щоб він не змерз у повітрі.

За хвилину Мордовцев вирулив на старт. За ним заковзав дивізійний ПО-2.

— Візьміть, товаришу майор. — Павло Архипов подав Ємельянову свою куртку.

— Ні, ні, навіщо! Швидко одягайтеся, бо застудитесь, — відмовився командир полку.

— Та ви гляньте, на мені ж светр з верблюдячої шерсті, а ви в самій гімнастьорці, — наполягав Архипов.

Ємельянов посміхнувся і взяв куртку.

— Бігом у землянку грітися, — наказав він.

З швидкістю ланцюгової реакції серед льотчиків аеродрому поширилася звістка про лейтенанта Карлова. Люди юрмилися біля командного пункту, нетерпляче чекаючи його повернення.

На двох маленьких ПО-2 льотчики відшукали штурмовик, що лежав серед степу і, знизившись, на висоті десяти метрів летіли вздовж дороги до станції Зимовники. Досвідченим оком Мордовцев окидав усе те, що пропливало під літаком.

Ось, вигинаючись, мов величезна гусінь, повзе в тил довга колона полонених. «Ні, не вони», — подумав Мордовцев, помітивши зелену форму гітлерівських солдатів.

Нарешті попереду льотчики виявили невелику групу, що під конвоєм рухалася на схід.

Коли літак наблизився до неї, Мордовцев побачив, що люди, які сиділи на санях, замахали шапками.

Намагаючись пізнати Карлова, Мордовцев поклав ПО-2 у крен. Йому здалося, що він бачить Георгія, але в ту ж мить сани разом з людьми зникли під крилом літака.

«Карлов тут», — вирішив льотчик і почав вибирати майданчик для посадки.

Чекання здавалося Карлову нестерпно довгим.

Георгій з надією вдивлявся в кожну зустрічну автомашину, сподіваючись, що це їдуть по нього.

Несподівано звідкілясь ззаду долинув стрекочучий рокіт малопотужних моторів. Ще не повертаючи голови, Георгій визначив — летять ПО-2.

— Гляньте, як низько… — здивовано вигукнув один з конвоїрів.

Усі обернулися назад. Літаки вже були майже над ними. Георгій пізнав полковий літак зв’язку. Він скочив з саней і побіг, грузнучи в снігу, за літаком. Колона зупинилася.

Георгій побачив льотчиків, які сиділи в кабінах, але не міг їх впізнати.

Він на око швидко прикинув розміри вузенької, але рівної смужки снігу поблизу дороги. Впевнившись, що вона цілком придатна для посадки, Георгій скинув синю шинель поліцая і розклав її на снігу у вигляді посадочного знаку «Т». Цього було цілком досить. Мордовцев виключив газ і почав заходити на посадку.

Незабаром по снігу