Щаслива зірка полковника Кладо - Ростислав Феодосійович Самбук
— Ну й ну… — мовив генерал. — Якщо вже сам Кладо лізе в пастку…
— Але ж йому пощастило викрутитись.
— У тому-то й річ, що пощастило. Мусить передбачати.
Полковник хотів сказати, що, певно, Кладо не хотів сам наразитися на засідку і що всяке буває, але промовчав. Знав: генералові Русанову відомо це краще, ніж йому. У громадянську той виконував такі завдання ЧК, що тільки дивуватися доводиться. Одного разу попав до рук білої контррозвідки і врятувався лише чудом. Отже, зараз генерал бурчить для годиться чи просто в нього напад печінки.
— Тюрбіго не передав сигналу про небезпеку, — вів далі Шитиков, — а востаннє він вийшов у ефір три дні тому. Отже, його взяли або відразу після сеансу, або позавчора вдень, бо ввечері він уже мовчав.
— Коли зв'язок з ПТ-іксом у Швейцарії? — запитав тривожно генерал.
— Останнє повідомлення прийняли позавчора. І сьогодні, — полковник зиркнув на годинника. — Коломб мусить вийти в ефір через сорок сім хвилин. Я насмілився…
— Відмінити сеанс?
— Так.
— Правильно, — схвалив Русанов. — Не виключено, що абвер тепер має ключ до нашого шифру.
— Але Коломб не може мовчати. Інформація, яку він постачає…
— Звісно, — схвально нахилив голову генерал. — Передайте наказ Кладо: нехай за всяку ціну доставить новий шифр Коломбові.
— Небезпечно, але не маємо іншої ради. Можна, правда, послати кур'єра у Швейцарію, та це довго, і не знаємо, чи пощастить йому взагалі дістатися туди. Можливо, Кладо скористається з послуг Віталія Торшина. Віллі Бут нині у зоні Віші, і йому легше одержати швейцарську візу.
— Ми не знаємо, як там у них, — заперечив генерал, — і нехай сам Кладо вирішує. Йому видніше. Врахуйте, Кладо ще доведеться виконувати й складніші завдання: ніхто, крім нього, не зможе передати кодову книгу «полковникові».
— Так, «полковник» знає лише Кладо й Коломба.
— А якщо Коломб запропонує «полковникові» вирватися в Швейцарію?
— Після повернення до Німеччини за «полковником» неодмінно якийсь час стежитиме гестапо. Розумієте, що це означає?
— Дуже погано, — погодився Шитиков.
— «Полковник» має бездоганну біографію і бездоганну репутацію. Його зв'язки з ОКВ і становище в абвері — унікальні, і ми повинні подбати про нього.
— Не заздрю я Кладо, — зітхнув Шитиков.
— Так, веселого мало. Та що вдієш, наших людей там по пальцях можна перелічити, і вся надія тепер на щасливу зірку Андрія Васильовича.
Полковник подивився на Русанова здивовано — вперше почув таке від генерала. Отже, становище Кладо не з легких, куди складніше, ніж він, Шитиков, уявляв собі, а полковник не тішився ілюзіями…
— І ще, — додав Русанов, — передайте Кладо: мусить якось перевезти через швейцарський кордон гроші. Коломб живе у нестатках і потребує швейцарських франків. Валюту в Швейцарії поміняти тепер важко, принаймні Коломб не може дозволити собі зв'язуватися з ділками чорної біржі. Чи не так?
— Правильно, товаришу генерал. Йому й так доводиться важко.
— А кому тепер легко?
— Що й казати… Останнє повідомлення в-під Сталінграда…
Очі в Русанова спалахнули гнівом.
— Нічого, вистоїмо. Ще й по шиї їм надаємо так — довго пам'ятатимуть!
Полковник випростався на стільці.
— Я хочу нагадати вам, товаришу генерал, про мій рапорт. Тоді мені відмовили…
— Забудьте, товаришу полковник, — мовив підкреслено офіційно Русанов, — і я б попросився на фронт, але хто краще за нас розбереться тут? Ви розумієте, чого варті повідомлення «полковника»?
— Звичайно. Але ж маю, товаришу генерал, ще серце…
— Побережіться інфаркту. Принаймні до кінця війни.
— Слухаюсь, товаришу генерал!
— Так краще. Коли у вас зв'язок із Кладо?
— Через дві години.
— Передайте особисто від мене: вірю в його щасливу зірку. Він зрозуміє…
Директор фірми «Поло» пан Анрі Кан єдиний у Парижі знав, хто такий насправді його помічник Жан Дюбюель. Хоча і Жан Дюбюель був єдиний, хто знав, що в директорському кабінеті фірми засідає член Компартії Німеччини, відомий антифашист Карл Різе, якому вдалося після приходу Гітлера до влади емігрувати до Франції.
Анрі Кан мав у Парижі міцні зв'язки з комуністичним підпіллям, і, коли німці окупували Францію й Кладо запропонував йому співробітництво, зміг у короткий строк налагодити роботу трьох рацій.
Радисти працювали за системою, що зводила до мінімуму можливість пеленгу: кожен мав по п'ять квартир у різних районах міста. Міняючи квартири й час передач, радисти ставили перед операторами «команди Ланвіца» майже нездійсненне завдання — потужні «майбахи» безрезультатно снували паризькими вулицями, даремно намагаючись визначити місце розташування ПТ-іксів. Допомагало радистам Анрі Кана й те, що в Парижі завжди працювало кілька десятків рацій руху Опору, котрі вели передачі переважно на Англію. Радисти там були погано навчені й не вміли маскуватися, пеленгатори Ланвіца виявляли їх без особливих труднощів, і гестапівці не сиділи, склавши руки. Але замість знищених точок з'являлися нові — в «Інтелідженс сервіс» не шкодували ані людей, ані техніки; і ПТ-ікси почувалися затишніше в загальному хорі.
У Анрі Кана, до того ж, виявився комерційний талант. Квартири радистам треба було оплачувати, грошей потребували Коломб у Швейцарії, Клод Тюрбіго в Бельгії, то ж обидві фірми — «Поло» й «Гомес» — мусили забезпечувати фінансові справи.
Фірма «Поло» займала половину другого поверху в будинку на бульварі Бертьє. До центру міста недалеко, і це полегшувало особисті контакти її працівників із замовниками. А фірма «Поло», як і «Гомес», працювала в основному на організацію Тодта, виконуючи всілякі будівельні роботи переважно в Північній Франції.
У першій, найбільшій кімнаті фірми з трьома вікнами, що виходили на вулицю, сиділа секретарка мадемуазель Жервеза Пейрот.
— Що має насамперед вразити відвідувача нашої фірми? — любив повторювати Анрі. — Респектабельність і ділова солідність, уособлена в нашій милій Жервезі. Звісно, плюс усе інше… — усміхався він значуще.
«Плюс усе інше…» Говорячи