Таємні стежки - Георгій Михайлович Брянцев

Раджимі подумав, що служити аллаху не так уже й погано.

Починати розмову відразу про справу було незручно. Це не Убайдулла і не Джаліл, це імам — поважна людина, яка тричі ходила в Мекку. Він може й образитись. Треба було терпляче слухати господаря.

А старий перебирав минуле, називав давно забуті імена.

Сонце вже залило подвір'я яскравим світлом, коли сіли до їжі. Масло, каймак[6], цукор, кишмиш, коржі з білої муки, запашне бараняче м'ясо, виноград…

«Великий і милостивий аллах, і нема кінця його щедротам», згадав Раджимі і вперше за добу посміхнувся своїм думкам.

Про справу говорили після ситої їжі, попиваючи чай. Імам уважно вислухав гостя, але сам вести його через кордон не погодився.

— Підете самі, а дорогу покажу я, — сказав він.

Раджимі був радий і цьому: іншого вибору все одно не було.

— А туди, на той бік, я дам листа до Мамед-ходжі, він дасть вам притулок і про все потурбується. Мамед-ходжа перебуває при гробниці великого імама Рези, і в нього багато вірних шиїтів. Він знав твого батька. Утрьох ходили ми в Мекку…

До гостя повертався хороший настрій. Імам говорив спокійно, впевнено, і Раджимі здавалося, що все уже залишилось позаду. І тривога за завтрашній день, і боязнь провалу — все-все… В думках він уже бачив себе в чужому далекому місті, де таким людям, як він, — боятися нічого.

— Тільки не баріться, — попередив Бахрам-ходжа: — через два дні треба відвозити корм худобі на ферму. Повезу я сам і вас захоплю.

XV

Мейєрович з дружиною цілий день нудився від неробства й чекання. Суворо дотримуючись вказівок Раджимі, вони навіть не визирнули з подвір'я на вулицю.

Коли зовсім стемніло, у двері постукали. Це були. Раджимі і Юргенс. Господар почав квапливо засвічувати лампу. В кімнаті стало світло.

— Знайомтеся, — промовив Раджимі. — Це мій друг. Ваша доля в його руках.

Юргенс назвав себе Казіміром Станіславовичем, люб'язно потиснув подружжю руки і сів на поданий стілець. Згорток, який був у нього, він передав Раджимі, а сам попросив дозволу закурити.

Мейєрович з цікавістю розглядав нового знайомого, його солідна зовнішність, упевнений голос, манера триматися справляли добре враження. «З таким не пропадеш», подумав він.

Дружина вибігла з кімнати і повернулася з вазою, наповненою виноградом.

— Прошу, вгощайтесь, — запропонувала вона і уважно подивилась на гостя. П думка збіглася з думкою чоловіка.

— Спасибі, встигнемо, — подякував Юргенс і з посмішкою додав: — Давайте спочатку поговоримо… З документами все гаразд? — звернувся він до Мейєровича.

— Гаразд, — поквапно відповів той.

— Вони при мені, — пояснила дружина, — весь час при мені.

— Це не зовсім зручно. Передайте їх Раджимі. Сьогодні вночі все вирішиться, — сказав він і подивився на годинник. — Останнє, що нам необхідно зробити, — це продумати все так, щоб позбавити ваших земляків змоги завдати вам неприємностей в майбутньому.

Мейєрович широко розплющив очі: йому було незрозуміло, про які неприємності може йти мова.

— Я вам зараз поясню, — вів далі Юргенс. — Зникнення документів, очевидно, вже викликало переполох. Не виключена можливість, що ваші вороги нападуть на ваш слід… Ну, припустимо, через тиждень, через два… і тоді ви можете опинитись у скрутному становищі, навіть перебуваючи за кордоном. Адже в зв'язку з розтратою вами державних коштів совєти можуть звернутись до сусідньої держави з вимогою видати карного злочинця. Тому нам треба щось вигадати.

Мейєрович зблід.

— А якщо вони на тому боці назвуться вигаданими іменами? — підказав Раджимі.

— Не підходить! — відрізав Юргенс. — Буде ще гірше.

Раджимі нахмурив лоб і смикав борідку. Соня дивилася на нього з надією.

— Є ідея! — майже крикнув Раджимі. — Треба поширити чутку, ніби Марк Аркадійович і його дружина, потрапивши в. скрутне становище, покінчили рахунки з життям.

— Ідея непогана, — відповів Юргенс, — але як і через кого ви пустите подібну чутку? Я пропоную інше. Нехай Марк Аркадійович напише записку, в якій повідомить, що він і його чарівна дружина пішли з цього світу, а записку підкинемо на завод.

— Вірно, це краще, — погодився Мейєрович і вийняв автоматичну ручку.

— Пишіть, я буду диктувати, — запропонував Юргенс. — «Маючи велику провину перед державою, яку нічим не спокутувати, ми вирішили померти. Прощайте…». Ось так, підписуйтесь.

Чоловік і жінка поставили підписи і вручили лист Раджимі.

— А тепер я не від того, щоб випити бокал доброго вина за ваші майбутні успіхи, — сказав Юргенс. — У нашому розпорядженні близько години.

Раджимі взяв з підвіконня згорток, розгорнув його і поставив на стіл пляшку. Юргенс відкупорив її.

— Гадаю, що найближчим часом ми матимемо можливість випити в іншій обстановці, — продовжував він, розливаючи вино по склянках. — І якщо я запропоную зараз тост за нашого вірного друга Раджимі, то, гадаю, ви до мене приєднаєтесь.

Усі підняли склянки. Раптом Юргенс прислухався і повернув голову до дверей:

— Здається, там хтось ходить…

Подружжя перезирнулося. Дружина Мейєровича поставила склянку, підійшла до дверей і виглянула у двір. Юргенс подивився на Марка Аркадійовича:

— Непогано було б запнути вікно.

Мейєрович схопився і почав завішувати вікна. Раджимі вкрутив вогонь у лампі і, швидким рухом виплеснувши вино під стіл, припав губами до склянки. Те саме зробив і Юргенс.

Через хвилину жінка повернулася.

— Надворі нікого немає, — сказала вона, сідаючи за стіл.

— Тоді все гаразд. Обережність ніколи не завадить, — відповів Юргенс. — Безглуздо спіткнутися на останньому кроці. Отже, за успіх! Черга за вами, — сказав він, тримаючи в руці порожню склянку.

Мейєровичі цокнулись і випили вино.

Через кілька хвилин двері будиночка прочинились, і з нього вийшли Юргенс та Раджимі.

— Швидше, — прошепотів Юргенс. — Через півгодини вони будуть покійниками.

XVI

До супутника Раджимі Бахрам-ходжа поставився з повагою і цікавістю. Старий імам багато бачив людей на своєму віку, і йому не треба було пояснювати, що Казімір Станіславович «своя» людина. Він це зрозумів одразу, як тільки Раджимі ввів Юргенса до нього в дім, зрозумів по ледве помітних ознаках, на які хтось інший і не звернув би уваги.

Старий імам непогано володів російською мовою і вільно розмовляв з гостем. Бахрам-ходжа ще дужче зацікавився Юргенсом, коли дізнався, що тому доводилось бувати в Афганістані, Ірані, Індії.

Розмова відбувалася в саду, без свідків. Юргенс і Раджимі лежали в холодку крислатої шовковиці, а Бахрам-ходжа готував «піті» — персидську страву, про яку згадав Юргенс.

Імам сидів на маленькій лавочці. Перед ним стояли три невеликі глиняні горщики. Він складав у них шматочки свіжої жирної баранини, молоду картоплю, зелений горошок, шафран,